Cайт с. Підставки - О.В.Климов "На берегах шести річок" Ч2. Розділ Підставки
Вітаю Вас Гість!
Субота, 03.12.2016, 23:46
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Друзі сайту

Сайт Липової Долини

Сайт с. Семенівка

НАШ КРАЙ

 О.В.Климов  

Міні-чат

Погода

Погода в Україні


О.В.Климов "На берегах шести річок" Ч2. Розділ Підставки

Стаття була написана в дусі тогочасних вимог, повністю відтворюю її текст, де, зокрема, говорилось:

Перша перемога. 
« Хліб - усьому голова», - кажуть у народі.
Трудівники нашої артілі розуміють: це мовиться про той хліб що в коморі, тож і поспішають його швидше зібрати, до зернини зберегти, і як найбільше засипати в засіки Батьківщини.
31 липня колгосп відправив на державний пункт останню машину зерна в рахунок виконання річного плану хлібоздачі.Державі продано5820 центнерів зерна при завданні 5700 цнт. Чимало клопоту завдає примхливе літо, але творчість колгоспників,механізаторів сильніша негоди. Комбайнери уміло маневрують технікою, находу міняють маршрути степових кораблів. Так, комбайнера Володимира Кіптенка можна бачити на підбиранні валків, а через декілька годин—на збиранні зернових прямим комбайнуванням.
Воно і зрозуміло.Після дощу покоси не скоро просихають, а хліба що на пні, вже через 2 -3 години можна збирати. Щодня Володимир видає з бункера по 40 - 45 тонн зерна. Високих виробітків на косовиці хлібів роздільним способом добиваються жаткарі Михайло Коваль, Федір Кучерявенко та інші. Щодня вони кладуть у валки 25 –28 гектарів пшениці.Виконання державного плану хлібозаготівель вважаємо завданням № 1.
Дехто з керівників господарств вихваляється, що в них зерно прямо з –під комбайна йде на хлібопиймальний пункт. Ми і це завдання розв’язуємо творчо, по господарськи. Звичайно , чисте і сухе зерно немає потреби возити на колгоспний тік, а звідти у державні засіки. А якщо воно має підвищену вологість, засмічене? Таке зерно вигідніше на токах пропустити через зерноочисні машини. Так і робимо. Всі відвійки поповнюють фуражний баланс, знижують вологість товарного зерна. Від цьго господарство тільки виграє.
Рахунок хлібоздачі відкрив шофер Федір Хероїм. Він першим діставив на приймальний пунк 32 центнери озимої пшениці і одержав першу квитанцію.
Найбільше вивезли зерна державі шофери Іван Тихонський,Олексій Мельник, Олексій Олещенко та інші. Хоч артіль і виконала замовлення держави по продажу хліба, але машини як і раніше з зерном йдуть на приймальний пункт. Хлібороби вирішили продати державі ще майже 2000 центнерів зерна продовольчих культур, в основному пшениці.
І про інші невідкладні роботи – оранку грунту, заготівлі кормів. Подекуди бояться скиртувати солому, щоб часом незавершеної скирти не замочив дощ. Але хто боїться, той втратить багато корму. Наші ж скиртувальники складають солому так, що на випадок негоди завершують скирту і дощ не страшний, а потім роблять до неї прикладки.
Такий спосіб скиртування швидше дозволяє звільнити поля від пожнивних решток, лущити стерню і орати під озимі. Перші успіхи на жнивах досягнуті завдяки рішенням березневого Пленуму ЦК КПРС, які активізували хліборобів, створили хороші умови для підвищення продуктивності праці. Прагнення наших колгоспників – успішно впоратися з усім комплексом сільськогосподарських робіт нинішнього року.

О. Климов. Голова колгоспу «Великий Жовтень» 
Липоводолинського району 

Пройшло багато років від того дня, коли наш невеликий, нікому невідомий колгосп, з небільшвідомої Липоводолинщини, в складних умовах жнив того року, перший в області виконав головну заповідь перед державою - виконав річний план хлібозаготівель.

                                 
Фото першої сторінки обласної газети Ленінська правда. 
Фото автора. 

Пройшло більше сорока вісьми років від того часу. Переглядаючи свій архів, випадково натрапив на газету. Газета була отримана в Підставках п’ятого серпня 1965 року, Майже за півстоліття стала не фотогінічна. Тому зробив фотокопію такої, якою вона є. 

       

       

       


Такими ми були в ті далекі часи, молодими, повними енергії працювати і працювали. Про всіх хто приймав участь у жнивах 1965 року звичайно газета не могла написати. Та пам’ятаю їх я, пам’ятають односельці, друзі, близькі, рідні. Пам’ятають їх поля, по котрих вони ходили, водили техніку і залишили свій слід, тоді ще на колгоспній землі, колгоспу «Великий Жовтень». У кожного склалася своя доля. Більшості немає в живих. І пам’ять про них зберігається, як про героїв жнив, як написала газета.

Чи можливо це було зробити без допомоги О.І. Іщенка, секретаря обкому партії? Звичайно, ні. Його допомога дала можливість нам успішно завершити жнива.
Токи , умови зберігання зерна, критих сховищ для зерна в ті часи не було, стримували темпи збирання.
Я вище говорив, що за проросле, зіпріле зерно на току, можна було мати велику неприємність і надовго.
Звичайно, читаючи статтю, осмислюючи її на відстані в такий промежуток часу, виникає багато думок. Можна критикувати, сперечатися. Але це було, ой як давно. Була інша політика, інша держава і писали в газетах те і так, щоб на прикладі кращого вчити, якщо хочите , примусити робити інших краще. А жнива йшли в колгоспі успішно тому, що я тримав за «роги», образно кажучи, керівників бригад так, що вони гнулися, боявся, щоб не поломати. Тримав невідпускаючи, цілодобово. Це бачили і знали всі. І коли ми краще інших господарств завершили осіньньопольові роботи, підводили підсумки, керівники комплексних бригад Василь Петрович Яковенко, Петро Павлович Цапенко, Григорій Павлович Мельник дякували мені за вимогливість, підтримку і справедливість.
Повірте, коли тобі дякують підлеглі за вимогливість, слухати приємно, щоб там хто не говорив.

Завершився 1965рік. Я шостий раз звітуюся перед колгоспниками на загальних звітних зборах за проведену роботу за минулий рік. Збори проходять організовано, не гірше пленуму райкому партії. Дисципліна, виступи, через півтори години роботи перерва. Присутні представники від райкому дивувалися моїм на той час нововведенням. Не роби перерви, розійдуться, зірвемо збори. Стара слава про проведення зборів в Підставках вже була історією. Згідно зі Статутом колгоспу, через три роки , збори проводилися звітно – виборні. Голову переобирали, або обирали нового, якщо той не справлявся. Прозвітувався. Мене переобрали.
Задоволений наслідками роботи року.

У січні 1966 року проходить 14 Сумська обласна партійна конференція. Я делегат конференції . Мене обирають членом ревізійної комісії Сумської обласної партійної організації. Для молодого голови колгоспу це висока довіра. Спеціальне посвідчення за підписом першого секретаря обкому партії Бориса Іовльовича Вольтовського
(зберігається в архіві).
29січня 1966року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 31грудня1965року, отримав першу високу державну нагороду орден Знак Пошани.

У лютому приймав участь в нараді працівників сільського господарства України . Був обраний до президії.



Доповідь робив голова Ради МіністрівУРСР
Володимир Васильович Щербицький. Я був у списках виступаючих від Сумської області.


Фото президії. Другий ряд перший праворуч автор цих рядків. 

Звичайно, за членами Політбюро, міністрами, депутатами та знаменитими Героями праці, ватажками передових господарств України, маловідомого голову колгоспу з далеких Підставок, що на Сумщині, в президії непомітно. Але мої хвилювання були помітні . Заспокоював мене Андрій Михайлович Науменко, голова облвиконкому. Просидів я весь період наради поки йшло обговорення доповіді, як говорять, на шпильках. Слова не надали.

Може скластися враження легкого злету молодого голови колгоспу. Нагороди, довіра, пошана. Ні. Я цього не відчував.
А відчував ще більшу відповідальність. Працював наполегливіше. В той період не мріяв про вищу посаду, стати районним керівником. В голову це не приходило. Я був ситий по горло і тим, що мав.
Але про це думали в райкомі і обкомі партії, коли підбирали, формували, виховували резерв кадрів. Так осінню 1965року, я попав до «макітри вареників керівних кадрів», як висловлювався Вольтовський, перший секретар обкому партії. Борис Іовльович був раніше заступником Голови Ради Міністрів, досвідчений партійний керівник, його виступи були з глибоким гумором, всі слухали з великим задоволенням.
Про резерв,переміщенння, призначення керівників він говорив, що це макітра з варениками. Наварять, покладуть до макітри, здобрять і потрясаючи макітрою перемішують. В процесі перемішування, одні попадають наверх, другі вниз, окремі випадають. Буває, того вареника, що випав, підберуть, знову вкинуть до макітри, а буває і не підбирали. А могли випадати добрі вареники, з хорошою начинкою. Його ніхто не коштував, а їли те, що було у макітрі.

В повсякденних турботах, багатовекторної, як говорять сьогодні, роботи, пролетів залишаючи непогані сліди 1966 рік.
Знову звітні збори, переповнений сільський клуб. Будуть підбиватися наслідки роботи за рік, звітуватиме голова правління колгоспу Климов.О.В. Така була повістка.
Але повістка дня зборів буде доповнена, якої колгоспники не чекали і про неї не знають. Про це знав тільки я. Після звітної доповіді і її обговорення, буде винесене питання:
Про звільнення з посади голови колгоспу «Великий Жовтень» О.В.Климова в зв’язку з переходом на іншу роботу.
При перетрушуванні резерву кадрів, не будемо говорити макітри з варениками, примітили мене. Кадри готували, виховували і підбирали. Тому я був рекомендований до складу виборного керівного органу обласної партійної організації. Присутність на пленумах обкому, знайомство і спілкування з керівниками обласних управлінь, служб мало велике значення. Уповноважений по проведенню зборів від райкому партії , голова Липоводолинського райвиконкому Михайло Федорович Пось приїхав з багаточисельною свитою. Завжди перед початком загальних зборів колгоспників проводили партійні збори, де домовлялися про порядок проведення зборів, погоджували всі організаційні питання,
давали окремим комуністам доручення. Погодили повістку дня і всю решту питань. Вів збори заступник голови колгоспу, секретар партійної організації Микола Павлович Коваль. Перед тим , як голосувати за рішення зборів, Пось попросив слова.
І не очікувано для присутніх М.Ф.Пось запропонував, внести до повістки дня зборів питання «Про звільнення О.В.Климова......, комуністи не могли нічого зрозуміти, закидали його запитаннями, окремі вели себе нестримано. Такого на партійних зборах давно у нас не було. Райком партії дав вказівку про моє звільнення до проведення зборів не повідомляти, щоб не дати можливості колгоспникам домовитися. В райкомі знали, що колгоспники мене можуть не звільнити. Пось намагався пояснити, чому мене рекомендують на посаду начальника районного управління сільського господарства. Що кандидатуру погоджено в обкомі, Міністерстві сільського госплдарства, ЦК партії. Климов зробив для колгоспу і для вас кожного багато хорошого. Він молодий, здібний керівник, йому потрібно рости, він буде працювати для району і відповідно для вас. Зробіть і ви йому хороше.
Його слухали і не чули. Я вже був нерадий, що дав згоду. Закралася думка, відмовитися. Відверто говорячи, я на таку підтримку комуністів не надіявся. Даже ті , котрі були при мені звільнені з посад, були протів того щоб мене відпустити.
-На кого залишите колгосп, ви подумали?-ставили запитання.
Пригадувати про це важко. А як було мені тоді? Передати важко. Лише той, хто міг подібне відчути, може мене зрозуміти. Коли тобі довіряють і ти бачиш, що це правда, що тебе не хочуть відпусти як керівника – це багато варте.
Зробили перерву. Пось говорив з окремими комуністами, роз’яснював. На запитання, які задавали мені, відповідав сухо і стандартно , та й діватися було нікуди.
-Так, дав згоду. Я комуніст, куди партія пошле, там і буду працювати.
Що міг тоді , в ті часи, у віці 32 роки відповісти.
Так комуністи твердо і не вирішили, як поступати на загальних зборах колгоспників. Окремим комуністам дали доручення, щоб внесли пропозицію загальним зборам колгоспників підтримати райком партії, про мій перехід на роботу в районну ланку.
Разом з Посем на збори приїхали : начальник «Райміжколгоспбуду» Олексій Федорович Наумко член бюро райкому партії, щоб прозвітувати перед колгоспниками за проведену роботу.Секретар райвиконкому Михайло Микитович Авраменко, який раніше працював у нашому колгоспі серетарем парторганізації, моїм замісником, уродженець села, котрий добре знав людей. Начальник районної міліції Василь Гаврилович Марченко теж для звіту і про всяк випадок, всякого на звітних зборах бувало. Були присутні редставники районного радіомовлення та преси.
Я прозвітувався. Обговорення доповіді практично не було, присутні на зборах вже знали, що мене забирають в район.
Збори колгоспників за моє звільнення практично не проголосували.
До моєї пропозиції віднеслися з розумінням, прислухались. Головою колгоспу обрали М.П.Коваля.
Так і залишився я незвільненим, якщо підрахувати голоси .... Протокол голова зборів і секретар підписали .... Знали в райкомі, знали всі. Знав про це і я. Це був напевне мій перший гріх перед тими, хто мені довіряв. Атмосфера тих зборів переслідує мене і сьогодні. Так і не дав сам собі відповіді, чи вірно я тоді поступив? А може.... Як говорять, все що робиться - робиться на краще.
Пройшло багато років. За цей час не стало тієї Країни в якій я виріс, навчався, працював, був керівником. Біля двадцяти рорів був депутатом Сумської обласної Ради Депутатів Трудящих, депутатом Липоводолинської і Роменської районних Рад, депутатом Роменської міської Ради. Отримав за працю чотири трудових ордени, багато медалей і різних інших нагород, за що і призначили пенсію з незначною добавкою в грошовому розмірі, і звучною приставкою: « за особливі заслуги пред державою».
Ніс відповідальність за десятки і сотні тисяч людей, намагався їм допомогати.Вирішував долю багатьох. Вносив подання для нагородження, притягав до відповідальності, призначав і звільняв з посад, - в ім’я кращого.
Від кожної посади залишилися свої враження. Але посада голови колгоспу, залишила в моїй душі саму глибоку борозну. Я любив і люблю землю. Люблю на ній працювати. Для дружини, дітей і внуків це не було і не є секретом. Земля віддає тим, хто любить її. Можна обманути людину, а ЗЕМЛЮ – ОБМАНУТИ НЕ МОЖНА. Повірте, я на землі працюю більше семидесяти років.