5 травня - Красна гірка - 4 Травня 2011 - Cайт с. Підставки
Вітаю Вас Гість!
Субота, 03.12.2016, 00:13
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Календар

«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Форма входу

Друзі сайту

Сайт Липової Долини

Сайт с. Семенівка

НАШ КРАЙ

 О.В.Климов  

Міні-чат

Погода

Погода в Україні


Сільські новини » 2011 » Травень » 4 » 5 травня - Красна гірка
09:24
5 травня - Красна гірка


5 травня, напередодні Юрієвого дня, відзначалося у давнину свято Красної Гірки, або Красної Лелі, саме тоді, коли, за спостережливим оком старожитніх природолюбів, починав цвісти ясен, а ще такі дерева, в яких цвіт і листя з'являються водночас. Щодо Красних Гір, то в Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби з такою назвою, яку отримали від «красної» весни, від «красних», тобто красивих горбів, узгір'їв, які першими вкриваються травою під променями яскравого весняного сонця. На цих гірках, власне, й відзначалось свято: грали в народні ігри, співали пісень, танцювали, водили хороводи.

Існувало повір'я, що на Красній Горі ховаються духи чоловічої статі: упирі, перелесники, характерники, відьмаки, на противагу горі Лисій, де у трав'янистому схові вільно велося відьмам, чарівницям, мавкам та русалкам. Духи грілися біля вічних вогнів «красних» дерев і справляли шабаші на Радуницю — Проводницю, Красну Гірку та Навин день. Перун часто у дерева, зокрема дуби, пускав вогняні стріли — блискавки. Про таке дерево казали: «красне» або «Перунове». Його вважали священним, міченим рукою бога і боялися: «Огонь святий мститься, як Його не шануєш», «З вогнем не жартуй», «Біда, а гріх гасити» (це коли щось загориться від блискавки), «На вогонь гріх плювати, гріх і лаяти, проклинати, бо буде біда!»

До «Перунового дерева» приходили всім родом зі старійшинами на чолі співати хвалу Богові першого весняного грому, воєводі війська небесного. Тут юнаки показували силу, а звідти їх проводжав Перун до січі кривавої. Ось чому Красні Гори рясно вкриті горбками ратних могил.

У цей день по всій Україні проводилися різноманітні ігри: «горюдуба», або «горю-горю-пень», «Леля», «мости» та інші.


«Красна гірка... — це одне з народніх свят красної весни; з цього дня починаються хороводи, гри на горах і долинах...по­чинається весняно-літній сезон на весілля. Взагалі гори — це колиска людської цивілізації. «Культурні рослини і людські племена мають однакові місця виникнен­ня — гірські системи земної кулі»; а звідси й робиться висно­вок, що гірські райони були, ймовірно, первісними центрами виникнення цивілізації. Стародавні міста будувалися на горах, або горбах. Так, Рим стоїть на семи горбах (зеріітоіШит), а наш Київ — на трьох. Ось як про це розповідає стародавній переказ про заснування Києва: « ..Кий жив на горі, де сьогодні спуск Боричів; Щек жив на горі, що сьогодні зветься Щековиця, а Хорив на третій горі, відкіль назвалася Хоривиця. Вони побудовали городець в ім'я свого найстаршого брата і назвали його Київ». Львів стоїть на узгір'ї гори Полтви. За Старим Завітом, на Синайській горі Бог надав жидам Мойсеїв закон. Усі мітичні боги стародавньої Греції містилися на горі Олімпи. У народів Європи гори, а також прки, горби, «горіци», «крутіци», «холми» були місцями поганських богослужень, там сто­яли опудала богів, і так само було місце, куди приносилося криваві жертви. Крім того, на горах ховалися мертві, горіли там «вічні» вогні, виконувалися ритуальні обряди та гри. Так само на горах відбувалися суди та розправи, а звідси й назви гір у франків: Malloberg, Logberg. За словами Св. Письма, погани «...сградиша сіи себи высокая и столпы и капища на всякомь холмь высоцЬмЬ». У Києві, як пише літописець Нестор, «...на холмЬ оскверненномь кровми» пізніше була побудована церква святого Ва­силя. Наш стародавній звичай — висипати високі могили над ви­значними померлими постатями, — теж в'яжеться з віруванням в особливе призначення гір. За стародавнім віруванням, на Красних горах збираються духи чоловічої статі: упирі, перелесники, характерники, відьма­ки; а на Лисих горах — духи жіночої статті: відьми, чарівниці, русалки, мавки. Існує, наприклад, під Києвом Лиса гора, де, за народнім віруванням, у ніч під Івана Купала злітаються всі відьми на чортівську нараду. Щодо Красних гір, то в Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби, з назвою Красна гора, Крас­на гірка або Красне. В більшості випадків на таких «красних горах» були побудовані християнські манастирі або замки. Так, у колишній Полтавській губ. був Красногорський Чернуський пустинь (манастир); поблизу м. Гадяча, вниз за те­чією Псла, на Красній горі стояв Красногорський Миколаївський манастир, побудований у XV ст., а біля Золотоноші був Красно­горський Золотоношський манастир. У містечку Козельці, на Чернігівщині, торги називалися «красними», з яких один (більший торг) збирався на Красну горку (5-го травня за н. ст.). У Ямпільському повіті є містечко Красне, там же на Красній горі був побудований у XV стол. замок, що його року 1765-го зруйнува­ли гайдамаки. У наших сусідів, і східніх і західних, теж були красні гори. Так, у Новгороді року 1415-го була побудована церква Воскре­сіння на Красній горі, а у Владимирівській губернії був Крас­ногорський Болдирів манастир. Недалеко Архангельська, на березі Пинеги, в гористій місцевості теж був Красногорський манастир. У Богемському місті Берунськ (Чехія) є «Кгазпа Ьога», а на Мздярщині існують і місто, і містечко під назвою «Krasna horka», — за перекладом на мову німецьку: «Schonberg». У Поль­щі та в лужицьких сербів (Силезія) є гори, що називаються чер­воними («Czervona gorka»). В Моравії (Чехія) поблизу міста Брюна є гора «Spielberg». На цій горі стояв храм Перуна поміж двома священими дубами. Кам'яне опудало Перуна у правій руці тримало червоний со-шник, а в лівій — спис із білим прапорцем. Тут відбувалися гри на честь поганських богів і звідси, ймовірно, й походить назва «Ігорна гора». Дуби на горах, або «вершку могили», були відомі й нашим предкам. Це видно із стародавніх переказів про могили. На­приклад, переказ про «Могилу сороку» закінчується такими словами: «...На вершку могили виріс височезний дуб, а на його вершку поклали бляху, щоб на ній розпалювати вогонь...». Далі пояснюється, що той вогонь ніби був потрібний «для остороги довколишніх мешканців перед ворогами», але таке пояснення могло виникнути вже значно пізніше. Ми знаємо, що вогонь і досі в народі вважають за святий, як ось у приповідках: «Огонь святий мститься, як його не ша­нуєш»; «З водою та вогнем не жартуй»; «Проти вогню нехай не лютує»; «Біда, а гріх гасити» (це коли щось загориться від блис­кавки). Існує вірування, що на вогонь гріх плювати, не можна й лаяти вогню, проклинати його, бо «біда буде». Крім того, майже по всій Україні ще й тепер існує гра, що називається «горю-дуба», або «горю-горю пень». На Слобожанщині дівчата, бавлячись, вигукують: Ой, сухий дубе, гориш дуже, З тебе полум'я паше дуже. Паше полум'я через воду, Через воду на слободу! А на Херсонщині під час забав дівчата перегукуються: - Горю-горю пень! - Чого гориш? - Красної дівчини хочу! - Якої? - Тебе молодої! Після цих слів «Красна дівчина» втікає, біжучи з гори на долину, а «Горю-горю пень» переймає її, намагаючись зловити. Якщо спіймає, то для цієї пари гра кінчається; в гру вступає друга пара, і так продовжується аж доти, доки вся група дівчат не буде переловлена. Щоб виконувати «Горю-дуба», чи «Горю-горю пень», дівча­та, звичайно, збираються на високі місця: десь на горбі чи на пригорбку — «щоб можна було добре розбігтися», як тепер по­яснюють. Починається гра саме в час «Красної гірки» й триває «аж поки в полі просо заросте»; «тоді ми, дівчата, йдемо в поле полоти просо і про гру забуваємо». Якщо розглядати «красне» як колір (в сучасній українській мові «червоне»), то воно подібне на кров і вогонь, а тому мож­на здогадуватися, що Красними горками у наших стародавніх предків називалися високі місця: гори, горби, могили, — де горіли священні, чи «вічні» вогні та де відбувалися поганські обряди жертвоприношення; тут же могли відбуватися й народні гри, якраз весною, в час «народження сонця». Той факт, що з приходом християнства скрізь, чи майже скрізь, на Красних горах будувалися манастирі, — може тільки підтверджувати наш здогад. Цікаво відзначити, що й у Сицілії (Італія) є Красні гори (Monti rossi), а також і в Англії; в провінції Surrey є містечко Red Hill, із стародавнім замком та церквою ще з норманських часів (ХІ-го століття). Отже, як бачимо, ще в дохристиянський період нашої історії мешканці України-Руси мали, ймовірно, ті самі звичаї та обря­ди, що й мешканці Західньої Європи.



Категорія: Цікава інформація | Переглядів: 842 | Додав: Admin | Теги: | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0