Не мовчали і не опускали голови - 24 Лютого 2013 - Cайт с. Підставки
Вітаю Вас Гість!
Субота, 03.12.2016, 00:14
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Календар

«  Лютий 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728

Форма входу

Друзі сайту

Сайт Липової Долини

Сайт с. Семенівка

НАШ КРАЙ

 О.В.Климов  

Міні-чат

Погода

Погода в Україні


Сільські новини » 2013 » Лютий » 24 » Не мовчали і не опускали голови
22:50
Не мовчали і не опускали голови

Не мовчали і не опускали голови (повстання селян Недригайлівщини)

Автор — Геннадій Іванущенко

Працюючи над повстанськими матеріалами, особливо над чекістськими інтерпретаціями їхнього змісту неодноразово ловиш себе на відчутті ще чиєїсь присутності. І це не дивно, адже дослідник має справу не з подіями, а з їх версіями, які народжувалися в закурених кабінетах слідчих НКВД під моторошний хрускіт кісток тих, з кого "добували зізнання”. Тож мимоволі доводиться мати справу з невидимим "співавтором”. 

І ось переді мною – акт звинувачення, який нараховує 28 аркушів з описом подій, біографій людей. Кілька десятків людських доль, років боротьби і підпільної діяльності зведено в "Дело № 401 – "Погромщики”.

В грудні 1930 – січні 1931 року Сумським Оперативним Сектором ГПУ була ліквідована "кулацко – повстанческая контрреволюционная организация”, яка діяла на території колишнього Синівського, Липоводолинського і Недригайлівського районів1.

Виникнення організації відносилось до періоду перебування на нелегальному становищі і розвитку повстанської діяльності відомого по Роменському Повстанкому отамана Клітки Л.М., котрий через своїх найближчих помічників у Синівському, Липоводолинському і Недригайлівському районах – Федину, Сусіденка і Воропая почав закладати повстанські осередки.

Діяльність отамана Луки Клітки співпала в часі з початком колективізації, коли тисячі селянських господарств опинилися віч-на-віч з більшовицькою машиною, але за спогадами старожилів загін Клітки діяв ще раніше і, очевидно, був уламком широкого повстанського руху, який існував на Роменщині в 20х роках.

Однією з найбільш дієвих груп цієї організації була група Федини і Сусіденка, актив якої нараховував приблизно 24 – 25 чоловік, переважно з міцних селян. Вона охоплювала своєю діяльністю частину Недригайлівського і Синівського районів. Поряд з активними діями (розгром Синівської райміліції, низки сільських рад, напади на кооперативи, терористичні акти проти активістів), Сусіденко і Федина створюють глибоке підпілля для організації масових виступів проти радвлади.

Одночасно і аналогічну роботу в Липоводолинському районі проводив найближчий помічник Клітки Андрій Воропай.

Однак у квітні 1930 року органам ГПУ вдається натрапити на слід підпілля і частково викрити групу Сусіденка і Федини. Незважаючи на це, її залишки, керовані Товстим Терентієм Хомичем та Антоненком Іваном Семеновичем, зв`язавшись через селян Кащу і Сердюка Юхима з Микитою Олександровичем Голубом, відновлюють підпільні клітини в Синівському, Липоводолинському та інших районах. 
З іншого боку один із членів колишнього підпілля Федини – Шевченко С.Т., переховуючись від висилки на північ по хуторах Недригайлівського району, створює підпільні осередки в Жовтоніжках, Хоролі та інших населених пунктах.

Означений терен був доброю базою для повстанської діяльності. Як відзначають у своїх звітах самі чекісти: "(…) Преобладающий в этих районах процент кулачества, возросшая антисоветская его активность, длительное пребывание на нелегальном положении в этих районах КЛИТКИ, активные выступления ФЕДИНЫ и СУСИДЕНКО, засоренность районов петлюровско-бандитским элементом, способствовали быстрому росту и высокой активности организации (…)” 2.

Політична програма організації, яку перед збройним виступом планувалося розповсюдити через листівки, була наступною:

1.Звільнення України від більшовиків.

2.Власність на землю (не більше 25 десятин).

3.Право успадкування землі.

4.Зниження податків, скасування хлібозаготівлі.

5.Свобода торгівлі3.

Діяльність організації протягом усього періоду її існування ішла, в основному, по лінії створення повстанських кадрів, виявлення і придбання зброї, розширення території свого впливу, а також пошуку зв`язків з урядом УНР в екзилі. Окремим напрямом діяльності був пошук подібних організацій в сусідніх районах і зв`язок з ними. Планувалося також проводити агітаційну роботу серед бійців і командирів Червоної армії. Зв`язок з Червоною армією здійснював керівник Подолинського повстанського осередку Бурик Іван Іванович. В травні 1930 року він залучив до цієї роботи жителя села Поділки Степана Шуйського, який одержав завдання вести агітацію серед червоноармійців табірного збору в м. Батурин4.

Питання зброї в організації мало домінуюче значення і вирішувалось як через виявлення і облік її серед учасників підпілля, так і через напади на районні центри та окремих представників влади. До організації залучалися особи, обізнані з військовою справою, котрих на момент виступу можна було б використовувати, як командирів повстанських підрозділів5.

Керівники підпілля готуючи збройну акцію, узгоджували її план з осередками антирадянського руху Опору в інших районах. Повстання планувалося розпочати шляхом одночасного нападу на кілька районних центрів з метою як отримання зброї, так і знищення партійно – комсомольського і радянського активу. Після цього до повсталих мали приєднатися загони з найближчих сіл і всією масою рухатися в напрямку на окружний центр, роззброюючи по шляху бойові одиниці ворога і в підсумку злитися з такими ж організаціями інших районів України.


План повстання тримався в суворій таємниці, до того ж не був постійний – до нього час від часу вносилися поправки.  Остаточно відкоригований, він виглядав так:

"Повстанські загони сіл: Терни, Деркачівка, Іваниця рухаються на Вільшану, сюди ж підходять загони Червоної Слободи, Липової Долини, Синівки, далі вони продовжують наступ на Недригайлів і Ромни*. Головні повстанські сили кидаються на м. Ромни, де проводиться, в першу чергу, напад на ДОПР з метою звільнення арештованих, котрі потім включаються до складу загонів, одержуючи зброю. Одночасно з цим захоплюється частина міста, після чого повстають навколишні села. Їх загони приєднуються до міста і вже потім повстанські сили розбиваються на дві частини і діють у двох напрямках: одна група рухається в напрямку Лебедин – Суми, а інша  - на Конотоп. Із Ромен загони рухаються в повному бойовому порядку і вже тут організовується обоз6.”

Як видно з матеріалів слідства, формуванням селянських загонів у вказаних населених пунктах займався Пуд – найближчий помічник отамана Клітки, який переховувався в Червоній Слободі і Сакунисі. Особливо міцні повстанські осередки знаходилися в Синівському районі, по хуторах, а також в Липовій Долині, Жидовій Долині7.

 За березень – грудень 1930 року діяльність українського  підпілля поширилась на 49 населених пунктів 15-ти сільрад, 5-ти адміністративних районів. Було  створено 11 повстанських осередків в селах: Саї, Поділки, Беєво, Зеленківка,  хут. Московський, хут. Хорол та інших населених пунктах.

Особливо активними були Зеленківська та Вільшанська організації. В березні 1930 року житель Вільшани Шевченко Семен Тарасович за завданням Клітки організовує підпільний осередок на хуторі Жовтоніжки Зеленківської сільської ради. Вільшанський осередок був заснований у березні 1930 року Гученком Петром Олексійовичем – учасником групи Федини. Після його розстрілу зв`язок із  зеленківською організацією, яка вже нараховувала більше десяти членів, підтримував інший житель Вільшани – Гончаренко Олексій Іванович. Підпільники займалися постачанням набоїв, обрізів, та іншої  зброї для майбутнього повстання. Цим опікувався уродженець с. Капустинці Білявський, який, мешкаючи в Харкові, привозив для організації нагани та набої8. Великий склад гвинтівок, кулеметів і набоїв у цинкових коробках був закопаний у лісі між Червоною Слободою і Хоролом9.

Посилення активності підпілля та зростання його лав відбувалося в умовах "кавалерійської атаки на капітал”, яка привела до небаченого грабунку українського села російським більшовизмом, руйнування традиційного хутірського укладу життя, нищення культури. Тому не дивно, що до боротьби стає не тільки молодь, а й ті, досвіду яких вистачило б на кілька життів. Таким був 40-річний житель Вільшани Білолюбський. Починав як хлібороб, потім – служба в 3му прикордонному Амурському полку, а вже в добу Гетьманату Іван Михайлович – вартовий у рідному селі при волосному отаманові Боркову. У травні 1919 року його мобілізували до червоної армії з якої він утікає в Ромнах, не уникнувши, однак, іншої примусової мобілізації – денікінської. Деякий час служить кашоваром у 15му гусарському полку, а після поразки білої армії, хворіючи на тиф, був евакуйований до Галліполя (Туреччина), розділивши долю десятків тисяч "денікінських” українців10. Потім був нелегальний перехід у Грецію і робота в багатих господарів, а в 1921му через Сербію він прибуває до Австрії, де працює на рудниках Езберга і лише після 1925 року повертається додому, повіривши в НЕП.

Зеленківська та Вільшанська "контрреволюционные ячейки” були пов`язані з аналогічними організаціями в Синівському районі через своїх керівників, які брали участь у спільних нарадах. Відбувалися збори і на хуторі Жовтоніжки. Тут у березні 1930 року було обрано керівництво майбутнім виступом. Командиром повстанського загону став Жовтоножко Федір Якович.

У липні 1930 року вже після успішного нальоту на Синівську райміліцію, підпільники відсилають зв`язкового для встановлення контакту з якоюсь іншою повстанською організацією Полтавщини. Очевидно керівники підпілля перед виступом намагалися координувати свої дії з іншими організаціями.

На яку дату готувався виступ – невідомо. Проте розв`язка наступила дуже швидко. Як видно зі звіту голови Зеленківської сільради Костенка, 30 вересня 1930 року жителя х. Жовтоніжки Кульбачного за нездачу хліба оштрафували на 1250 крб. Коли 1 жовтня активісти Зеленківського та Комишанського СОЗів (приблизно 50 чол.) прибули на місце проводити розкуркулення, то в хаті (до якої залізли по-злодійськи, вийнявши шибку у вікні) застали тільки старого діда, озброєного кілком. Тільки приступили до продажу майна, як населення цього хутора, та сусіднього – Мерків почало сходитись, озброєне ціпами, вилами, кілками.  Весь час понад хутором їздив чоловік на коні і скликав людей. Як тільки підводи, навантажені пограбованим майном рушили в дорогу, почулись вигуки: "бий красноголових бандитів!” і юрба селян накинулась на продзагін. З боків, з лісу посипалися на комунарів постріли з наганів та відрізів. Селян, які напали на продзагонівців було близько 200. Озброєні вони були обрізами, бомбами. В одного з них комуністи помітили 12-зарядний браунінг. Коли активісти стали відстрілюватись, було поранено кількох жителів: Семенюту Григорія Матвійовича та Пустовойт Ірину – в спину, Сурму Андрія Степановича – в ноги, та ще двох жінок – з хуторів Мерки та Хомине11. Після перестрілки, яка тривала 10 хвилин, активу пощастило втекти, не виконавши поставленого завдання. На допомогу жовтоніжцям вже піднімалося  населення сусідніх хуторів: Мерків, звідки їхало 4-5 возів, на яких було по 5 селян, та Дмитрівки12.

Взагалі, подібні провали хлібо та м`ясозаготівель були дуже частими в тій місцевості, де за донесенням секретаря Зеленківського партосередку: "увесь хутір контрреволюційно настроєн, ця хвиля передається і на останні хутора ”13.

Виступ у Жовтоніжках мав настільки сильний резонанс, що до підпільної організації стали приєднуватись і осередки з сусіднього Штепівського району. Але було вже запізно – 23 жовтня 1930 року розпочалися арешти. Так, стихійний виступ, що відбувся всупереч усім планам підпільної організації, загубив справу підготовки набагато масштабнішого і скоординованішого повстання. Його планам не судилося здійснитися.

Близько півроку тривало слідство а 25 травня 1931 р. з`являється "Протокол засідання судової трійки  при колегії ГПУ УРСР № 62 / 247”. З 32 обвинувачуваних чотирьох учасників засудили до 10 років концтаборів, ще чотирьох – до 5 років, трьох – до 8 р., одного – до 7 і ще 10 чоловік, серед яких половина носили прізвище Жовтоножко одержали 5 років заслання на Північ14.

На сучасних топографічних картах урочище Жовтоножки ледь помітне. Минули роки, відходять люди, а документи зберігають енергетику того покоління, яке чомусь називають жертвами тоталітарних режимів. Проте це не тільки жертви, але й борці за волю? Адже комусь було вигідно говорити тільки про жертви і поразки, програмуючи наступні покоління українців на невдачі?  Давайте замислимось над цим і віддамо шану  людям, які не мовчали і не опускали голови в роки, коли лютувала „червона мітла”.

*Слід зазначити, що за цим планом, отаман Клітка мав зв`язок з військовими частинами, розташованими в Ромнах.

_______________________________________

1. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.352.
2. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.23 - 24.
3. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.131.
4. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.23.
5. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.72.
6. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.23.
7. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.24.
8. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.26.
9. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.28.
10. Полтава Л. Над блакитним Чорним морем. – К.: Українська Видавнича         Спілка, 2002 – 108 с.
11. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.211.
12. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.6.
13. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.5.
14. ДАСО. ФР. 7641, оп.6, спр.556, арк.389 – 389 зв.

Джерело

Додано 28.09.2011

http://www.politanalityk.com/blogs/item/231-ne-movchaly-i-ne-opuskaly-golovy-povstannya-selyan-nedrygajlivshhyny.html





Категорія: Історія краю | Переглядів: 450 | Додав: Admin | Теги: | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0