Вітаю Вас Гість!
Сумська область, Роменський район с.Підставки
Меню сайту
Категорії розділу
| Видатні люди села [37] |
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Видатні люди села [37] |
| Головна » Статті » » Видатні люди села | [ Додати статтю ] |
| Уродженець села Підставки М.С. Данилевський був революціонером, партійним працівником, одним з організаторів і командирів Червоної гвардії, а потім і Червоної Армії. Ставши на шлях революційної боротьби, він пройшов сувору школу підпілля, переніс весь тягар переслідувань, репресій та ув'язнень. М. Данилевський відіграв значну роль в боротьбі за встановлення Радянської влади на Україні. На першому Всеукраїнському з'їзді Рад у грудні 1917 року був обраний членом Президії ЦВК Рад України на посаді секретаря ЦВК. З перших днів громадянської війни Данилевський на фронті. З гвинтівкою в руках він боровся проти іноземних інтервентів і сил контрреволюції. У 1919 році - голова касаційної комісії Наркомату військових справ України, комісар бригади 12 армії. У боях і походах виявляється виключна хоробрість і мужність Данилевського, його талант командира і політпрацівника. Загинув в бою з військами буржуазно-поміщицької Польщі біля Мозиря в Білорусії у 1920 році. Нагороджений орденом Червоного Прапора. Після скасування у 1861 році кріпацтва розвиток капіталізму на Україні значно прискорився. Шукаючи заробітку, приїхав з села до міста Харкова і Степан Іванович Данилевський - козак Чернігівської губернії, Глухівського повіту, як значилося в його документах. Дружина Степана Івановича - Катерина Миколаївна Близнюк була дочкою козака села Підставки Гадяцького повіту Полтавської губернії. У цій сім'ї 6 серпня 1892 року і народився Микола Степанович Данилевський. Через три роки з'явилась на світ сестра Миколи - Ганна. Свою невелику сім'ю Степану Івановичу прогодувати вдавалося з великими труднощами. По 14-16 годин працював він на складі і магазині, простоюючи за прилавком у холод і спеку, переносячи важкі паки мануфактури, щоб на зароблені гроші утримувати сім'ю. Його здоров'я, і без того кволе, було остаточно підірване. Степан Іванович не витримав тяжких умов праці, у 1898 році захворів на гостру форму ревматизму і незабаром помер на 34-му році життя. Миколі минав тоді шостий рік. Залишившись без засобів до існування, Катерина Миколаївна Данилевська вимушена була поїхати з Харкова до своїх родичів у село Підставки. Тут серед селянської бідноти і ріс майбутній революціонер Данилевський. Тяжким було життя маленького Миколки. Злидні, постійні нестатки, безперервна турбота про шматок хліба - такі були постійні супутники його сім'ї. Одинадцятирічний хлопець примушений був розпрощатися з мрією про освіту: він залишив училище. Родичі забрали його в Харків, а сестру в Ізюм. У Харкові Микола став до роботи в той же магазин Котляревського, де раніше працював його батько. Спочатку він був "хлопчиком" у харківському магазині, а згодом його перевели помічником прикажчика в Одесу. Дуже часто доводилося жити впроголодь. Від виснажливої роботи так боліли руки, що Миколі коштувало багатьох зусиль написати листа родичам. Проте, підліток не любив скаржитися на тяжке життя. Але іноді хлопець не витримував. В одному з листів до сестр він писав: "Пробач, що пишу каракулями. Болить права, і я навчився писати лівою рукою. Якщо можна, викличте в гості". На формування світогляду підлітка дуже вплинули бурхливі події першої російської революції. Увесь свій вільний час він віддає читанню газет і книжок. Часто юнак звертається до старших, шукає зв'язків і дружби саме з тими, хто може відповісти на ті запитання, що його хвилюють. Допитливого Миколу помітили старші товариші - учасники революційної боротьби. До нього почали придивлятися, розповідати про необхідність страйкової боротьби з господарями, про профспілки, закликані захищати інтереси робітників. Товариші по роботі втягли юнака в профспілку. Він почав читати революційну літературу - заборонені книжки, підпільні газети, листівки, ставитися до всього з великим інтересом. Йому стали давати нескладні доручення. Згодом Микола набрав навичок надійного конспіратора. За завданням партійної організації Микола Степанович переховував на складі магазина, в якому служив, і у себе вдома, по Нетечинському провулку № 15, нелегальну літературу, зберігав сотні тільки-но видрукованих листівок. У 1913 році він вступив до лав партії більшовиків. Увесь свій вільний час, усі свої сили Данилевський віддавав революційній боротьбі. Він став активним учасником, організатором і керівником багатьох виступів робітників. В клубі імені Квітки-Основ'яненка Данилевський зв'язується з молоддю. Серед дівчат, що відвідували клуб, виділялася своєю активністю робітниця Харківського паровозобудівного заводу 18-річна Маруся Тімонова. На грунті загальних інтересів міцнішає, стає глибшою дружба молодих людей. Вони разом виконують завдання, допомагають з цьому один одному. В 1913 році Микола Степанович і Марія Володимирівна стають подружжям. Завдяки Данилевським клуб Квітки-Основ'яненка стає одним в важливих пунктів розповсюдження підпільної літератури, передачі партійних доручень. Тут створюється явка для зв'язку партійних працівників. У липні 1914 року почалася перша світова війна. Члени більшовицького комітету м. Харкова М.С. Данилевський, О.В. Волков, Ю.Д. Тіняков та інші видали прокламацію про війну, в якій вони засуджували війну. Ця прокламація була розповсюджена по всьому місту. 20 листопада 1914 року М.С. Данилевський на загальних зборах членів Харківської більшовицької організації запропонував у зв'язку з черговою мобілізацією видати спеціальне звернення до солдатів. Збори схвалили цю пропозицію і доручили Данилевському і Тіникову написати текст прокламації. Що й було виконано, а 27 і 28 листопада листівки були розповсюджені серед солдат. У зв'язку за масовим розповсюдженням листівок на ноги були підняті найбільш досвідчені шпики. Жандармерія вирішила арештувати найактивніших членів Харківської більшовицької організації. Данилевський був заарештований. Пройшло майже півроку і, нарешті, у грудні 1915 року відбувся військовий суд. Миколу Данилевського засудили до двох років ув'язнення в тюрмі, де режим відзначався особливою суворістю. У тюрмі за ним встановили старанний нагляд, його листування піддавалось суворому контролю. Листи кожного разу змазували розчином, щоб виявити, чи не написано в них що-небудь спеціальним чорнилом. Тюремну адміністрацію особливо обурювало те, що Данилевський листувався з родичами українською мовою. Через це його часто позбавляли права листуватись, забороняли побачення. З березня І917року в Харкові відбулась загальноміська демонстрація. Демонстранти попрямували до тюрми і силою звільнили політичних в'язнів М.С. Данилевського, Ю.Д. Тінякова, та інших, винесли їх з тюремних камер на руках. Данилевський знову на волі. Позаду 23 довгих місяці ув'язнення. Напружені переджовтневі дні М.С. Данилевський проводив в Харківському партійному комітеті, в Раді робітничих і солдатських депутатів, у штабі Червоної гвардії. 11-12 (24-25) грудня 1917 року в Харкові проходив І Всеукраїнський з’їзд Paд який проголосив встановлення на Україні Радянської влади. В роботі з’їзду приймав участь і Микола Степанович. Він був обраний членом Президії ЦВК Рад України. У лютому 1918 року Центральна Рада підписала мирний договір з Німеччиною. Для боротьби проти більшовиків вона попросила у Німеччини допомоги. 18 лютого 1918 року австро-німецькі війська вдерлися на територію України. Харків став одним з центрів організації опору ворогові. Данилевський цілком віддався військовій справі. На засіданні Харківського комітету більшовиків він виступив з пропозицією створити загін для боротьби з ворогом. Цю пропозицію було схвалено, і Харківський комітет більшовиків доручив сформувати загін членам ЦВК У PCP і Харківського комітету більшовиків Даннлевському і Сурику. Німці швидко просовувалися до Харкова. Комуністичний загін під командуванням Данилевського, та інші загони дістали розпорядження від командування наступати в напрямку Кременчука. З групою бійців Микола Степанович відправився у розвідку і встановив, що противник знаходиться біля станції Потоки. Червоноармійці повели наступ на станції. Зав'язався кривавий бій. Ворог був у 200 кроках від наступаючих і відкрив шалений гарматний і рушнично-кулеметний вогонь. Лави червоних бійців рідшали. 130 чоловік було вже вбито і поранено. Попереду наступаючих йшов загін Данилевського. Микола Степанович вражав усіх безстрашністю і витриманістю. Він був більш спокійний, відступав останнім, стріляв до останнього патрона. Друзі радили Данилевському бути обережнішим, але він тільки відмахувався і посмішкою підбадьорював інших. Новий бій зав'язався поблизу Костянтинограда (тепер Красноград), біля села Федорівки. Тут були великі артилерійські склади. За всяку ціну треба було врятувати військове майно. М.С. Данилевський організував невеликий загін і увійшов з ним у село. Частину боєприпасів вивезено, а частину - знищено. Ця операція була проведена блискавично і під самим носом у німців. "Вдалося це йому, - згадував про Данилевського один з учасників бою, - виключно "завдяки його надлюдській енергії і сміливості". В районі Родаково-Луганськ знову почались жорстокі бої. Загін Данилевського був буквально оточений з усіх боків і тільки завдяки умінню Миколи вдалося прорватися з оточення і рушити далі. Данилевський увесь час був у бою і в розвідці, і не раз завдяки його точним і вчасним донесенням вдавалося уникати оточення, вчасно завдавати удару противникові. Біля станції Каменської почалися тяжкі бої. В цих тяжких оборонних боях Микола Степанович Данилевський показав зразки мужності і героїзму. Учасник боїв В.Л. Папков згадував: "Микола належав до тих людей, які не люблять відступати. Немало було випадків, коли група товаришів на чолі з Миколою відстрілювалась до останньої хвилини, виконуючи найважчі доручення і розвідки. Так було під Білою Калитвою і станцією Лихою. В хвилини оточення ворогом Данилевський не думав про себе, всю увагу спрямовував на те, щоб завдати удару ворогові і вдалими маневрами прорватися... Дуже любили його солдати. У хвилини сумнівів, відчаю його палке слово переконувало всіх. Я пам'ятаю, якось один командир, колишній старий офіцер, запитав Данилевського: "Чому ви приховуєте, що ви досвідчений офіцер?" Данилевський тільки засміявся. Він ніколи не був на військовій службі. Вмінню керувати і володіти гвинтівкою його навчила революція. Здібний і талановитий він став активним бійцем і керівником загону. М.С. Данилевський разом з бійцями Харківського залізничного батальону, створеного з робітників Південної і Північно-Донецької залізниць, відбудовував мости і колії. Працювати часто доводилось під вогнем противника, кирку і лопату міняти на гвинтівку. Влітку 1918 року вирішального значення набув Східний фронт. В рядах Харківського комуністичного полку Першої Комуністичної дивізії бився і Микола Степанович Данилевський. Він брав участь у ліквідації контрреволюційних заколотів навколо Царицина, очолював продовольчі загони, готував з товаришами резерви для фронту. За дорученням уряду командування вручило нагороди бійцям, які особливо відзначились. Серед нагороджених був і М.С. Данилевський. Він одержав орден Червоного Прапора. Наприкінці жовтня 1918 року Данилевський був направлений з завданням в одну з частин дивізії. З групою бійців він плив на пароплаві по Волзі. Біля населеного пункту, вказаного командуванням, пароплав підійшов до пристані, і бійці загону висадились на берег. Але, як виявилося, село було зайнято білокозаками, які оточили загін. Почався нерівний бій. Микола Степанович прагнув будь-що вивести групу до причалу і посадити її на пароплав. Це йому вдалося. Тоді білі відкрили вогонь з гармат, намагаючись потопити пароплав. Та марно: пароплав уже відійшов від пристані. В останні хвилини бою Данилевський був тяжко поранений. Для зміцнення установ і військових частин Українського фронту ЦК РКГЇ(б) наприкінці листопада 1918 року виділив із складу 10-ї армії, яка була в Царицині, групу військових і партійних працівників. Серед них був і М.С. Данилевський. Він ще не зовсім одужав і ходив забинтований, але не міг всидіти в тилу в той час, коли почалися бої за Україну. З січня 1919 року передові частини другої дивізії Червоної Армії вступили в Харків. Разом з військами до міста прибув тимчасовий робітничо-селянський уряд України. У військовому відділі цього уряду працював Данилевський. На нього було покладено роботу по формуванню нових частин Червоної Армії, по реорганізації партизанських загонів у регулярні військові частини. 8 січня 1919 року було скликано харківську загальноміську конференцію КП(б)У, яка обрала комітет КП(б)У, до складу якого увійшов і Микола Степанович Данилевський. Після створення Народного комісаріату військових справ УРСР Данилевський був введений до його складу. 19 березня 1919 року з Харкова у Київ разом з Народним комісаром військових справ переїхав і Данилевський. Він, як і раніше, очолював Вищу атестаційну комісію і брав активну участь у роботі агітвідділу Наркомату військових справ. В агітвідділі Народного комісаріату військових справ працювала також і його дружина Марія Володимирівна Данилевська. У Києві, як і в Харкові, Данилевський багато уваги приділяв партійній роботі. На загальноміській київській партійній конференції його обрали членом Київського комітету КП(б)У. 5 липня 1919 року на фронт відправлялась нова велика група добровольців. Серед них був і М.С. Данилевський. Його було призначено комісаром Комуністичної бригади, що входила до складу 41-ї дивізії 12-ї армії. З цією бригадою Микола Степанович брав участь в боях з денікінцями під Полтавою, в районі Лубни-Гребінка. В упертих боях пройшли осінні і зимові місяці 1919року. Командування 12-ї армії високо оцінило діяльність комісара Комуністичної бригади. Бригаду Данилевського стали посилати на найвідповідальніші і найнебезпечніші дільниці фронту. 16 грудня 1919 року частини 12-ї армії вступили в Київ. Бригада Данилевського однією з перших увійшла в місто. Після розгрому денікінських військ М.С. Данилевський переводиться з своєю військовою частиною на Польський фронт. Несподівано 5 березня 1920 року польські війська віроломно напали на частини Червоної Армії, що стояли на кордоні. Під ударом опинились 41-а дивізія, Комуністична бригада Данилевського, що знаходилась біля Мозиря в Білорусії. Сюди білополяки кинули величезні, сили, що втричі перевищували чисельність військ Червоної Армії. Оточена з усіх боків бригада М.С.Данилевського вступила в нерівний героїчний бій. Кілька годин підряд бійці відбивали запеклі атаки ворога. Ряди захисників рідшали. Скоро поляки стали оточувати приміщення штабу бригади, де зберігалися дуже важливі, військові документи. Вони не повинні були попасти до рук ворога. Під сильним вогнем противника Микола Степанович з одним з бійців прорвався в приміщення штабу, забарикадувався в ньому і став швидко спалювати документи. Тільки коли останній документ був спалений, Данилевський залишив приміщення штабу. Бригада тим часом відступила. Данилевський і його помічник опинились в оточенні численних ворогів. І ось на вулицях Мозиря почався героїчний поєдинок воїнів з білополяками, які насідали з усіх боків. Микола відстрілювався до останнього патрона. В цьому бою загинув Микола Степанович Данилевський. До останнього подиху бився він - безстрашний воїн, вірний син України. Коли поляки ввірвались в приміщення штабу, то знайшли там лише попіл спалених документів. Вони зрозуміли, чому так запекло бився командир. Навіть вороги захоплювалися мужністю Данилевського. Начальник польських легіонерів, які взяли Мозир, радив своїм офіцерам брати за приклад мужність червоних командирів. В одному з дворів Мозиря, поблизу штабу, лежало тіло Данилевського. Озвірілі легіонери зірвали з нього шкіряну комісарську куртку, гімнастьорку і кавалерійські штани. Вночі місцеві жителі поховали тіло Миколи Степановича. Героїчний подвиг комісара Данилевського став відомий командуванню армії. На нараді вищого командного складу фронту в місті Пінську про це було зроблене спеціальне повідомлення. Було прийняте рішення розповісти про героїчний вчинок Данилевського по всіх частинах і з'єднаннях фронту, показати на прикладі його подвигу, яким повинен бути боєць. Проте місце, де похований Микола Степанович Данилевський, незважаючи на всі намагання друзів і близьких, так не було і встановлено. Ім'я Данилевського стало символом відваги і безстрашності. Він загинув на бойовому посту, віддав життя за краще майбутнє свого народу. Це підставський Бонівур, який умів боротися. Був чесною людиною. Такі люди назавжди залишаться в історії. Тому, що кожна епоха народжує своїх героїв. Одним з таких героїв і був уродженець села Підставки Микола Степанович Данилевський. Його мати жила в селі, де тепер знаходиться садиба Петра Климовича Дем'яненко. Цю місцевість старожили села називають "Данилевське". Джерело: | |
| Переглядів: 1414 | Коментарі: 0 | Теги: | Рейтинг: / |
| Всього коментарів: 0 | |
