Легенди та перекази
Скарби Полуботка
Про Павла Полуботка – українського наказного гетьмана – відомо
небагато: обстоював козацьке самоврядування, за що Петро І піддав його
смертній карі. Проте останнім часом його ім'я дедалі частіше виринає в
дослідженнях українських істориків, археологів, журналістів…
Усі вони намагаються знайти скарб Полуботка, прихований ним напередодні смерті та заповіданий незалежній Україні!
У 1709 році перехід Мазепи на сторону Карла ХІІ став загальновідомим.
Петро І скликав усю козацьку старшину до Глухова для вибору нового
гетьмана. Одним із перших, хто з'явився на заклик російського царя, був
Полуботок.
Проте стати гетьманом Полуботку вдалося не відразу. «Ця
людина хитра, з неї може вийти другий Мазепа», — рішуче відхилив Петро
кандидатуру Полуботка. Від останнього вирішив відкупитися, і той
спокусився, як то кажуть, на тридцять срібняків: отримав кілька сіл,
містечко Любеч, землю, таким чином збивши чималий статок. В його
колекції були унікальні реліквії. У зв’язку з його ім’ям раз по раз
спливають старовинні ікони, картини, зброя, посуд, ювелірні прикраси…
І
тільки через 13 років, після смерті гетьмана Скоропадського, цар
призначив Полуботка тимчасовим наказним гетьманом. Втім, Полуботок
одразу ж встряг у конфлікт з російським імператором, який коштував йому
життя.
Почалося з того, що за вказівкою Петра була створена
Малоросійська колегія, яка значно обмежувала владу козацької старшини.
До царя посипалися скарги на новоутворений орган. Проте обстоювання
гетьманом козацького самоуправління явно перешкоджало інтересам
Російської імперії.
Петро викликав Полуботка до Петербургу з метою
покарати за «мовчазний» український бунт. У грудні 1724 року гетьман
помер у казематі Трубецького бастіону.
Однак гетьман таки зміг
перехитрити російського царя, заздалегідь сховавши свої кошти.
Полуботківські ж статки були чималі: з історичних джерел відомо, що
«гетьман жив широко і навіть тримав у себе двір». Історики підрахували,
що якби багатство Полуботка поділити на кожного жителя сучасної України,
то на одну людину припадає більше ніж 30 кілограмів золота!
З
«Історії Русів» ми знаємо зміст промови Полуботка у стінах в’язниці.
За словами невідомого автора твору, гетьман дорікнув Петрові, що той
платить українцям за вірну службу кривдою та зневагою, а наприкінці
натякнув, що невдовзі їм удвох випаде постати перед Небесним судом, який
і повинен розсудити «Петра і Павла».
Напророкувавши
швидку смерть своєму мучителеві, Полуботок не набагато помилився — цар
пережив гетьмана усього на кілька місяців! Утім, головна драма цієї
історії плавно перейшла в епілог, своє слово в який раз по раз і понині
вносять наші співвітчизники.
Щойно гетьман помер, як цар послав
у гетьманські володіння спеціальну комісію, наказавши обшукати маєток
Полуботків. Її зусилля мав винагородити скарб, який гетьман тримав
у діжці. Але виявилось, що він безслідно зник…
За однією з версій,
перш ніж вирушити на зустріч до Петра, гетьман завбачливо закопав золото
у надійному місці. Так, історики стверджували, що скарби закопані
в селі Підставки Полтавської губернії, на території колишньої садиби
місцевого поміщика Ставицького. Невтомні шукачі скарбів вирішили, що відкрився новий
Клондайк, і взялися за лопати, проте знайти золото Полуботка їм не
судилося.В 60 роки минулого століття проводилися розкопки.
За іншою версією, до якої схиляється найбільше вчених,
гетьман відправив скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній
Україні чи своїм нащадкам. На початку минулого століття російський
професор Олександр Рубець наводив слова з виявленої в архіві розповіді
англійського шкіпера. Йому в 1720 р. випало везти в Лондон двох молодих
українців, яких супроводжував літній наставник і які везли кілька діжок з
золотом.
Із виявленого документу дізнаємося, що пасажири попросили
шкіпера довезти їх до контори Ост-Індської компанії. Англієць
стверджував, що 200 тисяч золотих червінців незнайомці передали
на зберігання під 4% річних, на які не поширювалися правила конфіскації
за правом давності, а отримати гроші могли Павло Полуботок, його
спадкоємці або особи, ними уповноважені.
Як не дивно, російські царі
швидко збагнули марність своїх спроб повернути золото: стосунки-бо з
Англією в імперії у ті часи складалися не надто добре. Натомість нащадки
Полуботка почали заявляти претензії на скарб гетьмана від середини XIX
сторіччя. У 1908 році 350 його нащадків провели з’їзд у місті
Стародубi (батьківщина Полуботка), відправивши до лондонського банку
25 представників з вимогами повернути відсотки, які набігли за 200 років
у розмірі 213 млн. карбованців.
У середині 50‑х рр. минулого
століття за пошуки скарбу Полуботка взялася Iн’юрколегія СРСР, а від
1991 р. — влада незалежної України. Першим у грудні 1947‑го року дали
зрозуміти, що золото гетьмана пішло в англійську скарбницю в обмін
на отримані в роки війни харчі та військову техніку. Представникам
України відмовили, виходячи з того, що в українців немає документів,
які б підтверджували їхні права на золото, а незалежність, мовляв, не є
вагомим аргументом.
Тоді ж таки кілька делегацій з України, у тому
числі й делегація Верховної Ради, побували в Лондоні, намагаючись знайти
слід зниклих скарбів. Посланці України побували в тому самому «Bank of
England», де одержали відповідь про те, що… жодних внесків Полуботка
в цьому банку ніколи не було.
Дуб Петра-I
Не далеко від центру села, на майдані, знаходиться дуб пов'язаний з ім'ям Петра-I.
У 1700 році розпочинається Північна війна між Швецією і Росією. У цій війні приймали участь і козаки Гадяцького полку. Так в 1701-1702 роках 7 тисяч малоросів (українців) з гадяцьким полковником Боруховичем діють за одно з російським князем Репніним проти шведів у Прибалтиці, проникаючи до Риги. У 1705 році гетьману Івану Мазепі наказано вступити в Галіцію. Він відправив туди корпус під командуванням полковників Чернігівського - Полуботка і Гадяцького - Боруховича, а також Компанійського -Танського. Цей корпус розорив Спижське воєводство.
Наближалась осінь 1708 року. Військові дії Північної війни досягли нашого краю. Події Північної війни на одному з найваж-ливіших її етапів відбувалися на території Полтавщини. Гетьман Мазепа з декількома тисячами козаків перейшов на сторону шведського короля Карла XII. 18 листопада 1708 року шведи оволоділи Ромнами, і розмістили тут на зимові квартири головну частину війська. Карл доручив трьом своїм генералам на чолі з Мазепою захопити Гадяч, що й було зроблено.
23 листопада 1708 року відбулася військова рада росіян, на якій було вирішено перевести штаб - квартиру російської армії і українського війська до міста Лебедина. 25 листопада Петро І прибув до Лебедина. Сюди ж тепер підтягувалися основні сили російської армії. Багато українських козаків було вбито в Лебедині за те, що перейшли на сторону шведів.
Населення краю постачало російське командування важли-вою інформацією про розташування шведських військ та стан шведської армії. Так, жителі с. Межиріч Іван Дадосі і Левко Кошман, відправившись у розвідку 24 листопада, принесли відомості про перебування Карла в Ромнах, а Мазепи - в Гадячі та про підготовку до оборони цього міста. 26 листопада генерал- -майор Інфлянт по наказу Мєншікова відправив з Лебеедина в район між Ромнами і Гадячем козака села Липової Долини Остапа Свидинова "и о всем тамошнем поведений велел осведомиться подлинно".
З грудня 1708 року в Лебедині відбулася військова рада, в якій взяли участь Петро І, канцлер Головній, начальник артилерії Брюс та інші. На цій раді обговорювалися питання подальшої боротьби з шведами. Було вирішено відправити більшу .частину російського війська до Гадяча, а генералу Аларту наступати на Ромни, де була тоді головна квартира Карла XII, і оволодіти цим містом. Мета цієї експедиції заключалася в покаранні роменців за прийом ними шведів і випробування вірності українських козаків, яким була доручена ця військова операція. Щоб виманити Карла з Ромен, російське командування розпочало демонстративно розміщувати свої війська поблизу Гадяча ніби з метою його захоплення. Військова хитрість росіян увінчалася бажаним успі-хом. Карл XII з декількома полками поспішив в Гадяч на допо-могу шведам. 16 грудня він негайно виступив із Ромен і цього ж дня прибув до Липової Долини, яку застав зовсім безлюдною. В цей період були дуже сильні морози. Відморозив руки, ноги, обличчя, багато шведів так і не дійшли до Гадяча. Піхота, щоб не замерзнути, бігла з усіх сил. Місто Гадяч майже все перетворилося у лазарет. Більше трьох тисяч шведів померли від холоду і мало кому вдалося бути не обмороженим. А в цей час генерал
Аларт з українськими козаками оволодів Ромнами. Російська армія, з наближеням до Гадяча головних шведських сил, відступила до Лебедина. Втрати з обох боків були досить значними, не стільки вбитими, як замерзлими від надзвичайно лютих морозів. "Король свейской с Мазепою ныне в Гадяче, куда и вся инфантерия пошла, а кавалерия стоит, сказывают, в последующих местах: по Хоролю реце, в Липове Долине, Русиновке, Лутцке".
Після того, як шведи захопили Гадяч, розпочалася боротьба за Веприк, який знаходився в 12 км на схід від Гадяча. Боротьба шведів за Веприк розпочалася ще 19 листопада. Петро І декілька раз виїзджав до Веприка. Так, він там був 1, 2, 7, 9,12 і 14 грудня. Це містечко обороняв 1,5 тисячний російський гарнізон на чолі з полковником Фермором. Тут Петро І оглянув розміщені недалеко від містечка війська генерала, а також провів рекогнос-цировку та огляд російських військ у Веприку. Майже два місяці тримали шведи в облозі Веприк, жителі якого уславили себе небувалим героїзмом. Сили шведів у декілька раз перевищували численність захисників містечка. 7 січня 1709 року шведи три рази штурмували Веприк, так і не змогли його взяти. Але у захисників закінчився порох, і Карп XII прийняв почесну капітуляцію гарнізону. Шведи втратили 1200 солдатів, 3 полковників, 43 оберофіцерів. Такою ціною їм ще не доводилося брати жодного міста на Україні Вперта оборона населених пунктів в цей період сковувала значні сили шведів, затримувала їх просування, сприяла виграшу часу і зміцненню співвідношення сил на користь російської армії.
З подіями Північної війни пов'язана і історія села Підставки. Одна з легенд розповідає, що тут побував цар Петро І і відпочивав під одним із дубів.
Можливо, що в кінці листопада - в першій половині грудня 1708 року Петро І і побував в селі. Він декілька раз наближався до Гадяча на розвідку, багато раз був у Веприку. Не виключена можливість, що він по дорозі на Гадяч, або від нього, міг бути в селі Підставки. По Хоролу річці (Липова Долина, Русанівка, Лучка) - були шведи, а по Пслу (Лебедин, Кам’яне) -російські війська. Річка Грунь була посередені між ними і займала важливе стратегічне значення. Сюди, на Грунь, намагалися проникнути як російські, так і шведські війська. Мабуть, в селі і відбулася одно із битв між російськими і шведськими військами. Ще й до цього часу збереглися два кургани - німі свідки тих подій. Старожили називають їх "шведськими могилами". Цих курганів було чотири, але до наших днів збереглося два, один з яких розорюється, бо є частиною поля. Знаходяться вони у південно-західній частині села за кладовищем. Можливо, в селі були війська російського царя, де їх обігріли, нагодували, змінили коней.
