Вітаю Вас Гість!
Четвер, 02.04.2020, 10:17
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Календар

«  Січень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Друзі сайту

Сайт Липової Долини

Сайт с. Семенівка



 О.В.Климов  

Міні-чат

Погода

Погода в Україні


Сільські новини » 2015 » Січень » 21 » Хрещеним батьком Олени Пчілки був підставський дворянин Петро Ставицький
21:21
Хрещеним батьком Олени Пчілки був підставський дворянин Петро Ставицький

За матеріалами газети "Найш Край"

Сьогодні мова піде про одне цікаве для жителів Липоводолинщини дослідження і відкриття, над яким автор працював протягом п’яти років. Спочатку в ДАСО (Державний архів Сумської області) у Фонді 960 про село Підставки знайшов: «Поручик артилерії у відставці Петро Васильо­вич Ставицький, дворянин, 1813 року народження, не одружений». І більше нічого. Іду в м. Гадяч у краєзнавчий музей із надією - можливо у них що-небудь є. Але марно, такого там навіть і не чули. Знову їду в архів, замовляю матеріал Свято-Успенської церкви м. Гадяч за 1849 рік. І ось що знаходжу: 29 червня 1849 року народилась Ольга Петрівна Драгоманова у батьків Петра Якимовича Драгоманова та Єлизавети Іванівни. Восприємниками (тобто кумами) були: поручик Петро Васильович Ста­вицький та штабс-капітанша Марфа Осипівна Кучинська. Отже, дворянин з с. Підставки - Петро Васильович Ставицький був хрещеним батьком Ольги Петрівни Драгоманової (у заміжжі - Косач, а псевдонім її - Оле­на Пчілка). Я був приємно вражений цим відкриттям. Адже Олена Пчілка - мати Лесі Українки.

Петро Васильович Ставицький приятелював із дідом Лесі Українки - чиновником 8 класу Петром Якимови чем Драгомановим. Ось які відомості вдалося розшукати про цю людину. У кожному повіті був повітовий суд.

На його чолі був повітовий суддя, який обирався тільки дворянами повіту з дворян. Повітовий суддя був другою особою в повіті після пред- водителя дворянства. За відсутністю останнього, або на випадок хвороби, обов’язки повітового предводителя виконував повітовий суддя. Крім судді у повітовому суді було ще два засідателі від дворян. Перший був у 8 класі по посаді, а другий - у 9-у. Представником 8 класу на цій посаді у 40-50 роках ХІХ ст. був у Гадяцькому суді Петро Якимович Драгоманов. Помер П.Я.Драгоманов 1860 року на 57 році життя.

А тепер повернемося до нашого підставського земляка. Ось що згадує про Петра Васильовича Ставицького мати Лесі Українки - Олена Пчілка: «Через який час приїхав до нас у гості мій хрещений батько Петро Васильо­вич Ставицький (він часто бував у нас). Це був досить багатий поміщик, жив у нашому ж повіті і приятелював з татом; вони мінялися книжками, альманахами і часто провадили між собою якісь розмови, для дітей не зрозумілі...

Як завжди, приїхавши, Ставиць­кий спитався про свою «крестницу». Кликнули мене. Як завж­ди, я, вітаючись, повинна була, по тодішньому звичаю, уклонитися гарненько хрещеному батькові і поцілувати руку. З поводу віршів він сказав мені, що я «умница», порадив мені «стараться» і «слушать родите- лей». По обіді пішов «у город» і приніс мені 3 фунти* конфет. Три фунти!.. Радість моя була безмежна! Хре­щений батько часто присилав мені гостинці, овочів із свого садка, навіть винограду, що його тоді в Гадяче не привозили, а тільки деякі багаті пани розводили в себе. Отже, ми знали тільки, що «виноград» згадується в піснях... І коли привозили чималий кошик його «від хрещеного батька» - «мені», то це була велика пригода! Звичайно, мені того винограду до рук усього не давали - десь ховали - і да­вали тільки частками; та я знала, що се мій виноград і дуже тим тішилась.

Але ж три фунти конфет - се теж річ - баєчна! І це за те, що я - «ум­ница»!..

 Конфети були все різні: і мармалад, і з картинками; а найбільш мені сподобалися - перевиті злоти­стою смужечкою, поверх папірової обгортки з чубком - і з віршами. Так! При кождій конфетині було два рядки друкованих віршів! Тоді ті вірші вибиралося з Пушкіна, найбільше з «Євгенія Онєгіна»: «Боюсь, бруснічная

вода Мне не наде- лала б вреда!» або й мудріші: «Чемь меньше женщину ми любим Темь больше нравимся ми ей!»; «Я вамь пишу, чего же боле? Что я могу еще сказать?»; «Привичка свише нам дана,- замена счастію она»; «Мо­сква!.. Как много в атом звуке для сердца русского слилось!» - і т. інше, все по 2 рядки.

По таких білетиках мамині племінниці, дорослі панночки, гадали: щось таке собі «задумува­ли», перед тим, як розгорнути конфе- ту; а потім по тих віршах, що вий­муться, щось вони собі міркували... Не знаю, що вони зважали, либонь, гадаючи про кавалерів, як їм виймалося про «брусничну воду» або й про «Мо­скву»...

Мої конфети було сховано, так як і виноград (бо вважалося, що солодке шкодить дітям і багато їсти конфет - їм не слід), та я гада­ла, що маю в себе цілий скарб! Три фунти!!..

Літом, як їздив у Полтаву, на Іллінський ярмарок, разом з нашим татом, мій хрещений батько набрав мені там «на платье»; тільки мені та тканина не сподобалась, бо була зе­лена, і я навіть просила маму не шити мені з неї нічого, «бо, - казала я,- буду зелена, як жаба!». Та мама сказала, що не можна не шити, бо хрещений батько образиться, - подумає, що знехтували його подарунок, погор­дували ним...».

Вперше ці автобіографічні спо­гади були надруковані в журналі «Україна» в 1926 році.

Тепер трішки про куму - Марфу Осипівну Кучинську. Народилась у 1812 році; її чоловік - штабс-капітан Михайло Дмитрович Кучинський 1796 року народження, служив у м. Києві. У них була дочка Людмила, яка пізніше вийшла заміж за Михайла Драгома­нова (1841-1895) - великого вченого, етнографа, історика, філософа.

Треба сказати, що всі ці історичні факти збиралися по крупинці. Якось, працюючи в Києві в Центрально­му державному історичному архіві Києва і України, відвідуючи часто книжкові магазини «Наукова думка», набрів на книгу «Знамениті дворяни Полтавської губернії». В ній я знайшов фото Петра Васильовича Ставицько­го, поки що єдине. На цьому знімку -губернський комітет по звільненню селян з кріпосної залежності, який розпочав роботу у 1858 році в Полтаві. Він засідав з 5 квітня 1858 року по 26 квітня 1859 року у складі 45 осіб - по два представники від кожного повіту Полтавської губернії. Від Гадяцького повіту були: дійсний статський радник Василь Іванович Туманський із с. Панасівка та відставний поручик з с. Підставки Петро Васи­льович Ставицький. Коли 23 березня 1860 року помер поет Пушкінської плеяди Василь Іванович Тумансь- кий, то П.В.Ставицький написав не­кролог в одну із московських газет, зазначивши, що помер поет, друг О.С.Пушкіна...

Сам Петро Васильович Ста­вицький помер у с. Підставки 31 серпня 1891 року, похоронили його 4 вересня.

Ще декілька слів про дружину Петра Драгоманова - Єлизавету Іванівну Цяцьку. 

Ії батько Іван Прокопович Цяцька 1777 року народження, був колезьким асесором, володів селя­нами в с. Крутьки, в х. Тимофіївщина Римарівського приходу та с. Сват­ки. 

Його друга дружина - Федора Петрівна, 1798 року народження, проживала в с. Красна Лука.

У Єлизавети Іванівни була сестра, яка вийшла заміж за Политику в х. Пирятинщина і в них був син Микола Политика, який навчався в Гадячі разом із Михайлом Драгомановим.

Петро Якимович Драгоманов володів селянами в м. Гадяч (прізвища: Макаренко, Кобзарь та інші, всього 

24 особи - 13 чоловік і 11 жінок), в с. Монастирські Будища.

Ось таке дослідження. Той, хто шукає - завжди щось знаходить. Терпіння і час - і буде успіх.

З повагою до липоводолинців Петро ЯКОВЕНКО, житель с. Підставки.

Р.S. Вже замовлена художнику в м. Гадяч картина, де П.В.Ставицький приїжджає до Драгоманових - до своєї хрещениці - з подарунками виноградом і «конфетами».

* * *

Олена Пчілка багато писала про Гадяч, його чудові краєвиди. Один з них змальовує місцевість, якщо дивитися з Драгоманової гори на р. Грунь. Взагалі ж ці неперевершено зображені словами пейзажі дуже нагадують і наш підставський край. Використовуючи літературні тексти Олени Пчілки, я так побачив своє село:

«Є на Сумщині, серед милої Липоводолинщини, багатої на гарні куточки, чудовий краєвид! Це той, що в’являється перед очима, коли диви­тись на нього з високого узгір’я гори Блохи. Станете на краю гори і перед вами на схід відразу розстелиться велика долина Груні. Та яка ж широка й розмаїта! Грунь вибігає з очеретів чистою, блакитною течією і несе свої води у Псел. По берегах річки схили­ли свої віти верби: кучері їм звили ті щедрі води. Понад річкою стеляться долиною луки, яріють зеленощами свіжих трав. Зліва видніється село Підставки. Перед тією панорамою мов збігла з гори Блоха й стала на останньому горбочку, над самими во­дами й луками, маленька дерев’яна, придворна церковка, на честь Святої Трійці в с. Слобідка. Дійсно, тільки б на ангельських крилах витати над тим краєвидом! Гарний він літньою порою, як пишає зеленощами, радісним життям, красен і зимовою добою, як долина здається ще просторішою - укрита широким, білим сніговим подолом, що сяє блисками і по сивій мережці вод, скованих кригою, і на білих роздолах, і по срібних кучерях дерев, опушених інеєм; красен той вільний краєвид і напровесні, як уся велика біла пелена повернеться в широку, вільну повінь, розіллється геть-геть долиною, а небо весняне відбивається в ній сяйвом, блакит­тю! Ліворуч від гори Блохи біліють хатки, розбіглись по підгір’ю разом з садочками, вільно, де самі хотіли спу­скаючись до луки, за якою тече Грунь. Ще далі, за Грунню, за сінокосом видніється темна, довга смуга по­важного бору, що простягнувся до с. Бірки. Понад ними красуються різними барвами картаті ниви, веселі гаї. Праворуч від Груні знаходиться Шепелиха - невеликий лісок з її чудо­вою криницею. А зверху знаходиться Півнева гора.Такий краєвид побачите з гори Блоха, щоб найліпше роздивитися красу долини річки Грунь».

http://nashkraj.com/





Категорія: Новини села | Переглядів: 911 | Додав: Admin | Теги: | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0