ПЕТРІВ ПІСТ (ПЕТРІВКА). ДЕНЬ СВ. ПЕТРА І ПАВЛА - 21 Червня 2011 - Cайт с. Підставки
Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 09.12.2016, 17:22
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Календар

«  Червень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Форма входу

Друзі сайту

Сайт Липової Долини

Сайт с. Семенівка

НАШ КРАЙ

 О.В.Климов  

Міні-чат

Погода

Погода в Україні


Сільські новини » 2011 » Червень » 21 » ПЕТРІВ ПІСТ (ПЕТРІВКА). ДЕНЬ СВ. ПЕТРА І ПАВЛА
07:19
ПЕТРІВ ПІСТ (ПЕТРІВКА). ДЕНЬ СВ. ПЕТРА І ПАВЛА



Петрів піст (у народі — Петрівка) присвячений апостолам Петру і Павлу, яких св. Православна Церква величає Першоверховними. Закінчується він завжди 12 липня, у день святкування пам’яті св. апостолів, а ось початок його залежить від Пасхи. Розпочинається він тоді, коли завершується пасхальне коло богослужінь, тобто через тиждень після дня Святої Тройці, у понеділок. Тому коли Великдень ранній, то й Петрів піст довгий, а коли пізній — коротший. Отже, тривалість його може бути від 8 днів до 6 тижнів (як цього року). Традиція дотримання цього посту відома з перших часів християнства. Хоча на Україні існує легенда, що колись Петрівки не було, і чоловіки ласували маслом і сметаною щодня, скільки хотіли. Тому жінки порадились і запровадили Петрів піст, але не змогли домовитися про його тривалість. Петрівка — піст не дуже строгий, дозволялося вживати рибу, тому що святі апостоли були рибалками. В деяких місцях день Петра вважався святом рибалок, тому що апостол Петро всюди відомий як покровитель рибного промислу. Раніше рибалки молилися йому, відправляли молебні, всією громадою збирали на свічку, яку ставили в церкві перед іконою Петра. Петрівка — гаряча пора літньої праці, коли найдовші дні й найкоротші ночі. Перший день Петрівки вважався початком косовиці сіна. В Петрівку дівчата білили полотно й прядиво, молодиці тіпали коноплі, тому саме в петрівських піснях оспівуються ці види жіночої праці:
Ой мала нічка-петрівочка,
Не виспалася Наталочка.
По горі ходила, тонку біль білила,
Та до теї білі говорила:
— Ой біле ж моя та тоненькая,
За кого пойду я, молоденькая?
У Петрівку квітує жито (на початку), перестає кувати зозуля, соловей "ячмінним колосом давиться”. Тому й співають:
Ой Петре, Петре, Іване,
А вже ж твоя Петрівочка минає,
Половини літечка немає,
Половина зіллячка посихає…
… А вже Петрівка минається,
Сива зозулька ховається
Ой у садочок під листочок,
Щоб не змінився голосочок.
Оскільки на Петрівку випадала середина літа, апогей розквіту природи, початок нового врожаю, пора літнього сонцестояння, то не дивно, що період цей був багатий на обрядовість. Саме під час Петрового посту весна переходила в літо, сонце повертало на зиму, тож відомі календарні звичаї та обряди весняно-літнього циклу — проводи русалок (розигри), похорони Ярила або Кострубонька (у понеділок, перший день Петрового посту), Івана Купала, день св. Петра (обряд вільхи й дуба, пошанування дерев і пастуші обряди на полонині), косовиця, зажинки. Наприклад, по Центральній Україні відомий був звичай збиратися заміжнім жінкам (крім вдів і самотніх молодиць) у перший день Петрівки "гонити шуляка”. Збирались вони в саду, готували обід, справляли "розигри” — веселощі з жартами і сороміцькими піснями, аби прогнати шуліку, "щоб не ловив курчат”, або "замочити дійниці” для "великого молока”, або справити "похорон” Ярила чи Коструба — солом’яної ляльки у вигляді чоловіка. Іноді в ролі Коструба була одна з дівчат, навколо якої інші водили хоровод, співаючи:
Помер, помер Кострубонько
Сивий, милий голубонько…
Після Петра в багатьох реґіонах України розпочиналися жнива (іноді — між Іваном і Петром, тобто на тижні від Купала до Петра), тому й каже прислів’я, що "святий Петро жито зажинає”. Відомий староукраїнський звичай пекти на Петрів день хліб із нового жита (або ячного борошна), нажатого хоч і зеленкуватим. Ці нові хліби несли освячувати до церкви в день св. Петра, а в багатих господарів освячували їх удома після обідні, і тоді вже, коли священик прочитав над ними "Отче наш”, їх розламували і роздавали всім парафіянам або всім домашнім. Тож не випадково і в купальських піснях співають: Да що на Йвана да воду брала, А на Петра да й хліб пекла… М. Максимович зазначає, що "в давнину ячмінь зжинали до Петра і в Києві на Петра святили ячний хліб, хоча б і спечений із недоспілого зерна”. Часто "старого” хліба не вистачало до нового врожаю, тому існувало прислів’я: "Петрівка — на хліб катівка” або "Петрівка — голодівка, а Спасовка — ласовка”. Велика любов була в українців до апостолів Петра і Павла. В численних казках і легендах оповідається, як вони мандрували по світу і завжди допомагали людям.
Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує, —
співається в одній із колядок.
За повір’ями, саме їм довірив Господь ключі од раю і пекла:
Святий Петре, святий Павле,
Дайте ключі золотії
Одімкнути рай і пекло,
Випустити грішні душі.
Тому день св. Петра і Павла був на Україні великим святом. До нього готувалися заздалегідь: білили хати, вішали чисті рушники, зранку обов’язково йшли до церкви. Вірили, що в цей день сонце грає так само, як на Великдень і на Івана Купала. Після літургії розговлялись т. зв. "мандриками”, — пампушками, спеченими на сковорідці з зібраних протягом Петрівки сколотин (рідини, що зосталася після збивання масла) та перевареної сироватки. До тіста ще додавали сир, яйця. Пампушки ці називають "мандриками” тому, що ними нібито харчувалися св. апостоли Петро і Павло, мандруючи по світу. Одного разу зозуля вкрала в святого Петра мандрику, і за це її Бог покарав тим, що вона на Петра мандриками давиться і перестає кувати. На Петра мандриками обдаровували пастухів. На Київщині (с. Нижня Дубечня Вишгородського району) був звичай у день св. Петра на вербах вішати гойдалку ("вихелю”): збиралися в лузі дівчата і хлопці, прив’язували гойдалку до дерева і хлопці гойдали ("вихали”) дівчат. Щоправда, в купальських і петрівчаних піснях частіше згадується парубок, що гойдається "на клену”, "на древі”, "на горісі”.
Ой у лісі на горісі, на дереві,
Там висіла колисонька на гіллі.
А хто в тій колисоньці колихався?
Молодесенький Іванко гойдався.
— Ой гойдайте мене, гілля, високо,
Ой щоб було виднесенько далеко.
Там десь моя Марусина походжає,
Вишитими рукавцями маяє,
Золотими перетенцями сіяє…
У Карпатах (приміром, с. Нижній Березів Тлумацького району Івано-Франківської області) існував до кінця ХХ ст. унікальний обряд "Вільха”. Молоду вільху зрубували в лісі в день св. Петра і встановлювали на полонині, куди сходилося все село. Молодь забавлялася навколо прибраного стрічками й вінками деревця так, як на Івана Купала, — водили кругові танки, приспівуючи, розповідали казки й легенди, ворожили на долю… Очевидно, це — одна з інтерпретацій купальського обряду, який символізував торжество літа, пошанування навколишньої природи, худоби, праці пастухів, яким цього дня дозволялося здоювати овець і продавати задорого весь надій.

http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=453



Категорія: Цікава інформація | Переглядів: 3111 | Додав: Admin | Теги: | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0