Колодій, Ма́сниця, Масляна, За́пусти, Пу́щення, Сиропу́ст, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця, Ніжкові заговини — свято на честь весняного пробудження природи. Початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари, з метою продовження роду.
Колодій співпадав у часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем М'ясниць. Це останній, напередодні Великого посту, тиждень коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Християнська церква додала Масницю у свій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту.
В Україні Масниця має свою яскраво виражену індивідуальність. Святкується однаково в усіх реґіонах.
Зокрема на Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень — повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.
Головним почастунком на Колодія є вареники з сиром і сметаною. Головним напоєм - наливки і інші трунки. Головним місцем події виступає шинок.
Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів. Протягом цілого тижня паралельно з іншими обрядами проходило коротке Колодчине життя.
У понеділок Колодка «народжувалась», у вівторок — «хрестилася», у середу справляли «похрестини», у четвер «помирала», у п'ятницю Колодку «хоронили», а в суботу «оплакували». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.
Заміжні жінки увесь цей тиждень справляють Колодку. В понеділок зранку вони зби-раються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю — Колодку. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що Колодка «народилася». Купують наливки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з «народженням».

Потім ходили по селу і прив'язували Колодку, тобто загорнуте у полотно полінце, до ноги парубкам та дівчатам які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, що ніхто не бажав ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі.
Дівчата теж в'яжуть Колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча Колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за Колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.
В четвер на цьому тижні господині збираються компаніями і спеціально п'ють та гуляють — «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні — «щоб масло не гіркло!»
В п'ятницю — частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу — «щоб горло не пересихало». Хто женився в осінні М'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних Свят — якщо добра, або на третій — якщо зла. Хто ж оженився в різдвяні М'ясниці, той возився з тещею в п'ятницю на Масницю. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на сварливість).
На перший день Загальниці, в останній тиждень М'ясниць, за стародавнім звичаєм готу-вався холодець зі свинячих або баранячих ніжок; тому цей день ще називався Ніжкові заговини.
« То неправда, що на «ніжкові заговіни» не можна пити горілки, бо завушниця буде. Що ж то за Масляна без питва?! Всі люди п'ють, і ми, було, вдома п'ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому небесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обідати, а він і каже: «Давай, сину, чарки та вип'ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже — не дай, Боже!» Поналиває, бувало, і ми вип'ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат, і гості, коли траплялися ... А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: «Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають — гріх!» Я піднесу ... а тоді ще й по третій, четвертій... А коли вже вип'ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бувало:
Ой, вип'ємо, родино,
Щоб нам жито родило,
І житечко, і овес -
І зібрався рід увесь. »
На Слобожанщині хлопці та дівчата, після вечері на Ніжкові заговини збирали зі столу кістки, виходили на подвір'я, ставали під коморою і кидали кістками у ворота. Існує повір'я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.
Сиропусний тиждень складається з трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або «перелом» у «широкий четвер» і «прощальна неділя».
На Пущенні, чи Сирному тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять. У православних храмах починають здійснювати Великопісні служби.
Сирна Седмиця завершиться Прощеною неділею. Цього дня в церкві здійснюється чин прощення, коли духовенство та парафіяни взаємно просять прощення одне в одного, щоб вступити у Великий піст з чистою душею.