Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним. Традиції Вербної неділі У Вербну неділю правиться Служба Божа. Священик одягає світлі ризи. Після Служби Божої він благословляє галузки дерев, скроплюючи їх свяченою водою на згадку про в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим. З посвяченими гілками верби у нашому народі пов'язані різні звичаї. Ці гілки ставили в хаті за іконами чи садили на городі. Ними благословили худобу, коли перший раз виганяли її на поле пастися. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб захоронити його від нечистої сили. Гріх було топтати ногами свячену вербу, а тому навіть найдрібніші галузки, що залишалися після освячення, спалювали на вогні, щоб не потрапило під ноги.
Виходячи з церкви в Вербну неділю, люди один одного легко торкалися лозою, кажучи: "Не я б'ю, лоза б'є, за тиждень буде Великдень". А діти і молодь, "б'ючи" лозою один одного, примовляли: "Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!" Так пригадували собі, що за декілька днів буде Великдень. Також в народі виріли у чудодійні властивості верби: 1. Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни; 2. Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил; 3. Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові; 4. Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була; 5. Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град; 6. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню; 7. Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік; 10. З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока; 11. Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло; 12. Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова"; 13. Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася; 14. Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски; 15. У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби; 16. У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав. 17. Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.
Численні повір'я, численна символіка верби — збереглися частково й до цього часу.
|
