Cайт с. Підставки - О.В.Климов "На берегах шести річок" Ч2. Розділ Підставки
Вітаю Вас Гість!
Субота, 03.12.2016, 02:18
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Друзі сайту

Сайт Липової Долини

Сайт с. Семенівка

НАШ КРАЙ

 О.В.Климов  

Міні-чат

Погода

Погода в Україні


О.В.Климов "На берегах шести річок" Ч2. Розділ Підставки

А якщо говорити відверто, про роль статті і її наслідки, то потрібно сказати, що вона дуже допомогла. Ті,кого критикували, як говорять сьогодні, перебудувалися. Вірніше, злякалися,притихли,почали щоденно виходити на роботу,працювати. Активність колгоспників пожвавилась, було помітно , що вони переживають за стан справ у господарстві. Повільно виходили всі з того стану, що був раніше.
В ті часи преса була потужною, дієвою зброєю. По критичних статтях робили висновки. Жоден випадок критики у газеті, журналі чи то по радіо не залишався не розглянутим. Бували часто випадки, що тих, кого критикували звільняли з роботи, накладали партійні чи то дисциплінарні стягнення, в залежності від того, який був проступок, якого рівня була газета, місцева, районна, обласна, республіканська чи союзна. Критична замітка у стінній газеті, яка випускалася в кожному колективі, не залишалася без уваги.

Питання виховання членів колективу, а особливо молоді, було на першому плані. Були і позитивні наслідки від того. А що сьогодні ? Про яке виховання можна говорити, молоді ніде працювати. Та й не тільки молоді. За навчання потрібно платити. І платити немало. Потрібно продати корову, щоб закрити один курс. Продають, я є свідком, а куди діватися. А було ж все безоплатно . І навчання, і лікуання, і дитячий садочок, і спортивна школа, надання квартир. Житло надавалося безкоштовно. Сьогодні люди, яким під тридцять років не вірять, що таке було. Як швидко все забувається. Того доброго, що було в ті роки, вже не пам’ятаємо. Та про нього і не згадують, говоримо лише про погане, шукаємо, копаємо, вишукуємо. Для чого ведеться така робота зрозуміло, щоб не думали про сьогоднішні негаразди , мов було гірше, бійтеся того що було. Що було бачили. Бачимо і що робиться сьогодні.
Працюючи в облархіві, я випадково натрапив на дані Всесоюзного перепису населення 1960 року, де у газеті «Ленінська правда» за 15 листопада 1960 року №225(5215) Обласне статистичне управління повідомляло про наслідки перепису населення в Сумській облаcті.
В той час, у Липоводолинському районі мешкало 42 275 чоловік. Заглянув у інтернернет, відкрив статистичний збірник чисельності населення Сумської області. Виявляється на 1липня 2013 року в районі - 19 562 особи. За півсотні років зменшилося населення на 22 575чоловік. В 2013 році народилося на 486 дітей менше , а ніж в минулому. То що ж тоді буде при таких темпах з Липоводолинщиною через 40 -50 років? Та й не тільки з Липоводолинщиною.
Може краще, менше тратити енергії на пощуки негативів у минулому, і винних у тому, що, також переконаний, потрібно наполегливо робити, та висвітлюти причини і показати винних у сьогоднішніх страшних недоліках в різних напрямах нашого життя. Показати і знайти винуватців, запоки вони живі та ще не розбіглися по заграницях. А то знову, коли пройде 70-80 років, можливо й більше, будемо шукати причини, докопуватися до істини. Получається, прадіди чи діди натворять, а внуки знову будуть шукати причини. Недарма мудре народне прислів’я говорить: Той, хто знає про справи інших, забуває про свої власні. Я б добавив , що й не бажає знати.

Споглядаючи з сьогодення, за початком свого головування, на відстані прожитих років і маючи не малий досвід роботи керівника, керівника різних рангів, скажу відверто, що то були муки пошуку, творчості, радості, задоволення. Задоволення від зробленого спільною працею всіх селян.Не було втоми. Було бажання працювати, зробити, покращати становище. І це без перебільшення. Ті, хто в ті роки жив і працював, мене розуміють.



Жовтень 1960р. Приміщення для телят на бригаді №1 с.Підставки
 перша дільниця, буде відремонтоване, підкрите соломою і утримуватимуться телята. Фото автора 

Щоб краще оцінити і зрозуміти обставини тих часів , ми маємо сьогодні можливість заглянути на сайт села Підставки , де прочитаємо:

.......... « Розвиток колгоспів проходив повільно. Колгоспи не забезпечували виробництва потрібної кількості сільськогосподарської продукції. Структура посівних площ не відповідала вимогам життя.
До 1950 року в селі було два колгоспи: "Червона п'ятирічка" (Сивир, Піски) та імені Сталіна (Майдан, Новоселівка).
У 1950 році вони об'єднуються в один колгосп імені Сталіна. У серпні 1950 року до нього приєднується колгосп імені Калініна села Слобідки.
До 1953 року в колгоспі імені Сталіна засівалось зернових і бобових культур до 800 га, в тому числі кукурудзи до 50 га.
Після 1953 року посівні площі зернових зросли до 1500 га, в тому числі кукурудзи було посіяно: в 1959 році - 268 га, в 1961 році - 460 га, в 1963 році - 720 га. Урожай зернових до 1953 року не перевищував 9-11 цт з га. У 1959 році він становив 18,2 ц з га, у 1960 році -14,8 ц, у 1961 році - 21,4 ц. До 1953 року колгосп не сіяв таких технічних культур, як цукрові буряки. Мало вирощувалось конопель, соняшнику, картоплі.

На початку 60-х років колгосп сіяв кожного року 250-260 га цукрових буряків. Грошові прибутки колгоспу до 1953 року не перевищували 60-70 тисяч крб., а у 1962 році вони становили 401783 крб.
До 1953 року була низька оплата праці колгоспників, яким видавалося пересічно кожного року по колгоспу 20-25 тисяч крб., а у 1962 році їх видано 238 тисяч крб.

За період з 1953 по 1963 роки поголів'я великої рогатої худоби в колгоспі зросло майже в 4 рази, свиней - у 3 рази, овець - у 4 рази і в 1962 році становило: ВРХ - 1301 голова, в тому числі: корів - 446, свиней - 1372, овець - 638 голів.
За цей період значно підвищилась продуктивність худоби. Надої молока на корову збільшились з 700-900 л до 1900-2100 л. Виробництво м'яса зросло в 2,5 рази. У другій половині 50-х на початку 60-х років в колгоспі побудовано 5 цегляних приміщень на 570 корів, 2 водонапірні башти, встановлено 230 автопоїлок, на 200 корів обладнано механічне доїння. У 1957 році у зв'язку з 40-річчям Великої Жовтневої соціалістичної революції колгосп імені Сталіна було перейменовано у колгосп "Великий Жовтень". З січня 1960 року до нього приєднався колгосп "Новий шлях" села Мельникове. В колгоспі стало 3 бригади.

Значних успіхів досягнув колгосп коли головою правління був Олександр Васильович Клімов (1960-1967 роки). На початку 60-х років відкрито швейну майстерню, побудовано баню, магазин в центрі села, цегляні нові корівники»........


***

Добавлю від себе, чого немає на сайті:
Чи ненайголовніше - були електрофіковані села Підставки, Слобідка і Мельники. Сьогодні не віриться, що тоді електроенергії не було. (Освітлювалася центральна вулиця, де розміщався будинок культури, школа. Електроенергію виробляла малопотужна, на 30 квт. дизельна електростанція, яку ми тримали про всяк випадок, вже коли була підключена державна електроенергія десь до початку 1966 року, вже й не пам’ятаю.)
Електромотори запрацювали на фермах, в майстернях, на токах. Для колгоспу і сіл Підставки, Слобідка, Мельники це була технічна революція. Появилися холодильники. Я з директором Бірківського коноплезаводу купили телевізори. Це були перші телевізори не тільки в Підставках, а й в Липоводолинському районі. Ще тільки була наладка Білопільського телеретранслятора.
Було здійснено телефонізацію. Всі виробничі підрозділи були з’єднані кабельним телефоном. Телефони були в окремих громадян, керівників. На той час це було велике досягнення. Окрім перерахованого вище, було побудовано гараж, зерносховище з сушаркою для кукурудзи, автомобільні терези в Підставках і Мельниках, механізовані кормоприготувальні цехи для свинопоголів’я в Мельниках, два для великої рогатої худоби на першій і другій бригадах в Підставках, бригадна контора на другій бригаді, кузні на першій і другій бригадах, тракторна майстерня в Підставках. На другій бригаді був побудований чотирьохрядний корівник, вівчарник, в селі Мельники клуб «Спутнік» і магазин. Для тваринників на всіх фермах кімнати відпочинку. 

Підставки. Прокладання телефонного кабеля. Фото автора 

Фото №1 Біля нового сільського клубу 





Фото№2 
Біля колишнього сільського клубу, де була електростанція. 

Йшов неспинно час Господарство помітно міцніло. Набирався досвіду і голова. Почував вже себе керівником
Чи все було так гладко і добре? Звичайно, було всякого, були успіхи і невдачі, були непорозуміння і прикрі випадки. Не хочу про погане згадувати. Воно і так залишило в душі кожного з нас, селян, недобрі сліди, забрало спокій і здоров’я.
 Села жили притаманним сільській місцевості життям. Радувалися і сумували. Святкували сім’ями і селом. Коли закінчували роботу, особливо коли ланка закінчувала збирати цукрові буряки і була на завод відправлена остання машина, всі члени ланки з сім’ями збиралися вечором в одного з членів ланки, у кого був просторий, великий двір. Приливали наслідки роботи. Запрошували голову колгоспу. Ходив. Приносив могорич, бутилку вина чи горілки. Там, де сидів голова, ставили «Московську», а де було темніше, наливали з чайника, думали, що голова не бачить. Бувало наливали, щоб попробувати місцевий виріб - самогонку. Пив. Та не те головне, що випивали, скажіть, коли не випивали? Головне те, що після приливання ланки, після співів і танців, після не мало випитого, як пізно б не закінчували, вранці всі були на роботі. Тверезі, добрі, працьовиті. Уміли. 
Пригадую, на день свята врожаю, вперше передовикам виробництва в сільському клубі вручали пакети из солодощами і чашки, де були викарбувані їх прізвища. Чоловікам – фронтовикам поклали по сувенірній бутилочці коньяку. Це було незабутнє. Але і відповідальне.
Всі в селі були різні за віком, різних поглядів на життя, була не така велика різниця в статках, як сьогодні, була спільна мета, надія на краще. І завдяки спільній праці це здійснювалося. Покращання було помітним. Сьогодні так багато негативу у розмовах, напевне є тому причини. Спілкуюся з селянами, з людьми більш старшого віку, пенсіонерами, коли від весни до пізньої осені живу у селі. Все відчуваю і бачу. Ні, не заробили і не заслужили вони такого відношення.
Читати далі