Cайт с. Підставки - О.В.Климов "На берегах шести річок" Ч2. Розділ Підставки
Вітаю Вас Гість!
Неділя, 04.12.2016, 10:11
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Друзі сайту

Сайт Липової Долини

Сайт с. Семенівка

НАШ КРАЙ

 О.В.Климов  

Міні-чат

Погода

Погода в Україні


О.В.Климов "На берегах шести річок" Ч2. Розділ Підставки

Запросив голову райвиконком Василя Олексійовича Яременка. Ми працювали дружно, він був людиною спокійної вдачі, завжди питання розглядали спільно, не приховували чогось один від одного.
Василь Олексійович помітив мою схвильованість. Вказівка обкому була по Мельнику - звільнити з посади за заявою, негайно, знайти причину. (Вважаю на подробицях причини звільнення Мельника недоцільно зупинятися. Це його особисте.)
Заява Мельника про звільнення лежала передімною, де вказувалася причина звільнення, за сімейним станом та необхідністю проживання в Криму.
Я подав заяву Яременку. Той прочитав. Повільно подав мені.
– А в чому справа, чому така поспішність, може вирішимо по завершенню року?
- Причин багато.... В обкомі погоджено звільнення. Кого пропонуєш на голову?
Яременко, як член бюро райкому, звичайно знав резерв кадрів. Задумався. - Не знаю що й казати. Все якось несподівано. Вважаю, Боровика потрібно залишити секретарем партійної організації. В Підставках, тим більше в Мельниках, його знають, знаєте, як в селі на це дивляться односельці, особливо ровесники, мов.... Побачимо, як будуть йти справи, може будемо рекомендувати в інше господарство. В Підставки бажано б направити більш досвідченого. Ми перебирали, аналізували багато кандидатур на посаду голови .
Після довгого обговорення кандидатур претендентів, зупинилися на Карпцеві. На вечір зібрали членів бюро райкому.
Я проінформував про стан справ, обговорили заяву Мельника про звільнення за сімейними обставинами і члени бюро погодилися задовільнити прохання. Істинної причини звільнення ніхто окрім мене і Мельника не знав. Звільнити за заявою. Кандидатуру Карпця підтримали члени бюро, тим більше всі його знали.
Проводити партійні і загальні збори колгоспу прийшлося мені. Був переконаний, що на партійних зборах мене комуністи підтримають.
Причина звільнення Мельника була обгрунтована у його заяві. Кандидатури Боровика не пропонували. З запропонованою кандидатурою комуністи погодилися. Вирішили питання звільнення голови винести на загальні збори. Вже потім, через деякий час, причина його звільнення стала відомою, шила в мішку не втаїш. Про це можна написати роман. А тоді, я заговорив колгоспників так, що вони не задавали запитань про причину звільнення Мельника. А можливо знали та мовчали і таке могло бути. В селі щось утримати в таємниці важко. Сама сокровенна таємниця спливає на провині. Так було і тут.Мельника звільнили. За добу він з сім’єю виїхав до Запоріжської області. Працював начальником меліоративної станції. Багато його друзів з району їздили туди на відпочинок. Я після Підставок з ним не зустрічався. Не знаю, як склалася його подальша доля.
Головою колгоспу обрали заступника голови колгоспу села Капустенці, який до цього працював керівником найбільшого виробничого комплексу передового господарства в районі ім. Шевченка, села Саї - Карпця Миколу Петровича.
Не легко було його забирати у голови колгоспу, Героя Соціалістичної Праці, знаного керівника в районі – Івана Миколайовича Бойка.
Досвідченому, грамотному фахівцю, який працював на багатьох керівних посадах колгосп не удавалося тримати на рівні – колгосп занепав. І в досвідченого і грамотного не вийшло. І цей голова не прийшовся до двору.


М.П.Карпець
Голова колгоспу 1973-1976рр. 

Досвідчений, грамотний фахівець, працював на багатьох посадах в передовому господарстві під керівницвом Героя праці – колгосп розвалив. І в досвідченого і грамотного не вийшло. І цей голова не прийшовся до двору. А може не йшов і сам. Для райкому, а в першу чергу для мене, це було неприємним. 
У селі складали різні вірші про діяльність голів колгосу.
Щось на подіб ... Був Клімов, керував як Нахімов, поставили Коваля спрямував нас до провалля, дали Мельника - бабника бездєльника, а тепер прийшов Карпець і колгоспові ........ . Пропущу це слово. Народ в своїй массі талановитий. Підмічає.
Було приємно слухати перший рядок. А решту ні. Я відчував у тому свою провину, там десь в глибині душі. Не хотілося поганого. Третій голова, а справи в господарстві гіршають. У цьому тоді вбачалася вина райкому, погано підібрані кадри. Потрібно було шукати вихід. Радився, вислуховував різні пропозиції. Такого розміру господарства, як в Підставках, в районі були укрупнені. Колгоспи сіл Русанівки і Лучок, Московського і Беєвого, Яганівки і Яснопольщини, Берестівки і Кімлички. Залишалися Синівка і Підставки. З цього обласне керівництво робило нам зауваження.
Був період, коли створювали крупні багатогалузеві господарства, обєднували колгоспи. Така була лінія. А по лінії потрібно було йти, бо коли звернеш, то можна було попасти не туди, куди спрямовували. А це було небажаним.
Колгосп імені Леніна села Синівка був в числі кращих. Головою там був Михайло Петрович Гапич, який до того підняв Русанівський колгосп. Хороший , вдумливий господар, інженер за фахом. Я його поважав за відвертість, скромність і принциповість, природжений селянський розум. Талановитий був керівник. На подібних йому трималися колгоспи.


М.П. Гапич 
Голова об’єднаного колгоспу 1976-1984рр. 

На перший погляд, від обєднання господарств були вигоди. Було багато великих передових господарств в облсті, в Україні. Вони слугували за приклад. Велике господарство мало великі кошти, було в змозі придбати потужну, нову продуктивну техніку, яка вже вироблялась. Можна залучити здібних грамотних спеціалістів, керівників, піднімати їм зарплату, запроваджувати спеціалізацію, нові технології для виробництва продукції та інше. В передовому, в одному з кращих в Україні господарстві «Комінтерн» нашого, сусіднього Недригайлівського району, з котрим ми змагалися, було більше 10 тисяч гектарів землі. Очолював його Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР – Іван Никонович Яловий. Господарство мало багатомільйонні прибутки. Там працювало п’ять Героїв праці. Все залежало від керівника. Так було,так є і так буде. Приклади переваги великих господарств були поруч. Колгосп «Великий Жовтень» обєднали з колгоспом імені Леніна.
Ленін і Великий Жовтень. І ці два революційні, символічні слова не спрацювали. Коли було об’єднання господарств, яких декілька в одному великому селі, то справа була інша. А створення господарст з декількома рівнозначними селами було не завжди корисним. Гребінець у державі був один і під його стригли всіх. Не раз в розмовах, згадуючи про той період життя, висловлював товаришам по роботі, знайомим, що не потрібно було мені в тому далекому 1967 році залишати колгосп.
І коли, останній раз рекомендував нового голову, вдивляючись в очі колгоспників, відчуваючи їх відношення до себе, а це помітить кожен – ловив себе на думцІ. А може запропонувати, щоб обрали мене. Такі були думки . Відверто кажучи, не знаю, як і утримався. Тягнуло до людей, до землі, на якій робив перші кроки керівника, до того, що було зроблено спільно з людьми. Можливо, все було б добре, по іншому. Та доля розпорядилась по своєму.
Приходилося не раз і не два, а набагато більше замислюватися над тим, коли не виходило у окремих керівників, оправдував їх і свою вину, що рекомендував на таку посаду. Наводив приклад. У кожному селі так багато господарок,красивих, симпатичних, а добрий смачний борщ зварити може не кожна. З одних і тих же продуктів, у такій же печі, і з води з однієї криниці, в однієї борщ добрий,смачний, а у іншої так собі. У кожному селі було декілька жінок, котрих запрошували готувати борщ з того чи іншого приводу. В новій незнайомій печі, зовсім з іншої води та й продукти бували різні, а борщ вихваляли всі. Божий дар, який не всі мають. Так і керівники господарств: не всім дано.
Вже, коли працював у Роменському районі, колгоспи почали роз’єднувати. Це також була лінія верхів. Помилкою було не те, що зробили великі господарства, а те, що села стали розвиватися нерівномірно. Все зосереджувалося на території села, де була контора господарства. Кожен керівник робив свою столицю, центральну садибу. Приклади було з кого брати. Столиця, обласний , районний центри і центральне село. Що, де і як розвивалося, бачили. В центрі. Інші села залишалися поза увагою. А потрібно було робити навпаки. Розвивати малі села, щоб не було різниці між селами і містами. Звернути увагу на село. Я в ті часи висловлював думку керівництву області, що потрібно менше будувати у містах, а кошти направляти на село. Мене принципово поправили. Роз’яснили, що не розумію лінії партії. Ні, то була не лінія партії, а лінія тих, хто знав, що це робилося на шкоду. Розвалювали села любими засобами. Пропонували рішення на перший погляд не погані. На перший погляд, але то була далекоглядна лінія, сьогодні ми бачимо до чого привела вона. В ті часи з’явилися офіційно неперспективні села. Як називалися люди, що мешкали в неперспективних селах? З таких сіл стали тікати, особливо молодь. Пригадую про це для того, щоб читач задумався над окремими питаннями. Не так все було просто. Заднім числом ми всі розумні.
Після проведеної кампанії роз’єднання господарств Підставки знову стали самостійним господарством.
Головою колгоспу обрали Михайла Івановича Олещенка, вже досвідченого, з практичним стажем роботи заступника голови колгоспу кращого з господарств району, агронома, уродженця села Підставки. Я добре знав його батька - Івана Петровича, який довгі роки працював спеціалістом по відтворенню поголів’я худоби. Мати - Олена Романівна працювала телятницею.


 М.І. Олещенко
Голова колгоспу 1984 – 2003рр.


Михийло Іванович працювати в колгоспі почав у шкільні роки. Колись у розмові він мені сказав, що ми разом працювали в колгоспі «Великий Жовтень», коли ви був головою колгоспу. У 1964 році він школяр, за літо відпрацював 64 дні. Приємно було слухати, але , звичайно, не пам’ятаю. Закінчивши Синівську середню школу, він поступає у Гадячське профтехучилище, отримує професію будівельника. Деякий період працює в колгоспі. З 1971 по 1974 рр. навчається у Маловисторопському сільськогосподарському технікумі, здобуває спеціальність агронома. Повертається до рідного села, працює агрономом по захисту рослин,

а потім бригадиром першої комплексної бригади. Заочно закінчує агрономічний факультет Харківського сільгоспінституту ім. Докучаєва, здобуває вищу освіту. Працьовитого, здібного бригадира райком партії направляє заступником голови колгоспу, секретарем партійної організації в одне з кращих господарств Липоводолинського району «Заповіт Ілліча» села Московське. З 1981 року, після роз’єднання колгоспу до 1984 року працює заступником голови колгоспу ім. Кірова села Беєве і секретарем партійної організації.
Майже двадцять років працював головою кологоспу у своєму селі. Він багато зробив для села. Побудована школа на двісті учнів, будував і надіявся, що буде заповнена учнями, дитячий садочок.
Новий зерносклад, критий тік, АВМ, майстерні,автогараж. В Мельниках звели школу і дитячий садочок, майстерню, два приміщення для телят. Дорогу у селі, багато житлових будинків. Працював, старався. І головне - газифікував село. Я говорив Михайлу Івановичу, що коли я був головою, єлектрофікували і телефонізували село, а при тобі подали газ.
Господарство було економічно міцне. Мало значні власні кошти. Та інфляція все погубила. Вірніше ті, хто довів до такої інфляції. Я бував в господарстві, коли працював в облобєднанні «Сумиагроресурс». Господарство не входило в це об’єднання. І практичної допомоги я вже не міг надати, окрім порад. Зустрічався з підставцями, згадували минуле, радив, що потрібно робити. Обставини були складними, як і в решті господарств.
На дачі у селі зберігається стара медогонка, яку він мені подарував,коли я займався пасікою. Була давно така світла полоса у моєму житті. Нам би повчитися у бджіл. Маленька бджілка в змозі тягти вагу в 310 разів важчу себе. На пасіці тисячі бджіл, але вони ніколи не стикаються між собою.

З багатьма добрими працьовитими людьми мені випала доля працювати. Хочу згадати про Михайла Івановича Яковенка, скромну людину, працьовиту. Таким його пам’ятаю, коли молодим хлопцем він повернувся з армії. Зразу приступив до роботи в колгоспі. Робота була важка , фуражир на молочнотоварній фермі. Примітив, поцікавився хто, чий, як відноситься до роботи. Запропонував йому навчатися. Тваринництво розвивалося і вже без ветеринарного лікаря обійтися було неможливо. Я запропонував, що колгосп направить його на навчання до Харкова. Він погодився навчатися. Закінчив інститут, став ветеринарним лікарем, працював у колгоспі. Рекомендували на посаду голови у колгосп села Подільки. Певний час працював головою Підставської сільської Ради. Та гірка доля випала йому, всі ми під богом, що, де і коли кому випаде не знаємо.
Пригадую Семена Семеновича Пося комірника центральної комори колгоспу, що на першій бригаді. Призначив його на цю посаду Скубко.
Напевне, окремі думали,що новий голова його зніме. Проте він працював добре, старався. Скрізь був порядок. Такий порядок був і у Михайла Павловича Боровика, комірника з Мельників. Які це були старанні, працелюбиві, бережливі люди! На першій бригаді, де центральна комора, призначили комірником шофера Гозпопа Григорія Степановича, який в силу трагічного випадку не міг працювати шофером. Людиною він був в міру конфліктною, принциповою. Довго не погоджувався йти на цю роботу. Але працював бездоганно. Все у його було на контролі, скрізь і завжди чисто, порядок з обліком. Сам не цурався взяти молотка чи сокиру і щось полагодити.

У післявоєнні роки, до кінця вісьмидесятих у селі, районі, області і державі були інші виміри у всіх питаннях. Хто б там що не говорив, основна маса керівників від Москви до самого далекого села працювали для людей, на державу. Я так думав, думаю і буду так думати. Всякі дії можна оправдати, можна засуджувати. Все залежить від тих, хто судить і хто при владі. Подати інформацію можна любу. Але повинна бути справедливість.Справедливість – такий же необхідний для життя продукт, як і хліб.
Древній мислитель и філософ Китаю - Конфуцій, вчення якого сприяло великому впливу на життя Китаю і Східної Азії, говорив, що хтось запитав: «Чи правильно говорять, що за зло треба платити добром?»
Учитель сказав: « А чим ж тоді платити за добро?
За зло треба платити по справедливості, а за добро - добром ».
Коли б ми жили за цим принципом, напевне все було б трішки по іншому, краще і набагато. Розумію і не розумію, коли говорять, що за зло добром платити потрібно. Може помиляюся, але безліч прикладів, пережитих і бачених, переконують мене, що за зло потрібно платити по справедливості.

Те що будували, розвалили свідомо, продумано. Продумано великими. Напевне не головами, а державами. Продумано наперід. Зробити так, поставити в такі умови село, щоб добровільно відмовилися селяни від землі, а потім за безцінь скупити. Тоді ціль буде досягнута.
Потрібно сказати, що за радянських часів колгоспи, село притерпіло дуже багато. Було всякого. Особливо в 30-40 роки. Була низька оплата праці колгоспникам. Був встановлений мінімум обов’язкового виходу на роботу. В селян не було паспортів. За рахунок села, вірніше сказати колгоспів, для чого вони і були створені, спасали країну. Те, що потрібно було залишити для розвитку села, спрямовувалося на індустріалізацію країни. Багато чого робилося за рахунок села, колгоспів. Це відомо. І це правда. Про це говорилося і в ті часи. Була надія, щоб підняти село, потрібно мати сильну індустрію. В дійсності це ж було так. Чи можна було тоді зробити по іншому?

В травні 1966 року, за рішенням уряду всі колгоспи перейшли на гарантовану грошову оплату праці. ( Це через 20 років після такої страшної війни, коли в колгоспах та й по Україні було все знищено війною. За цей короткий період все було відбудовано, працювало). А подумаймо, що зроблено в селах за 20 років, вже незалежної нашої країни? При мирному небі. Даже слово замінили, тепер вже не будуємо, а Р О З Б У Д О В У Є М О. Пишалися професію будівельник. А тепер будівельник розбудовує. Розбудували у Підставках п’ять приміщень телятників і корівників з кормоцехом на першій бригаді. А тепер там пустир і росте американський клен. Підкреслю, американський, напевне й завезли його раніше для цього, щоб все бистро заростало. Та хіба тільки на цій фермі. Та хіба тільки в Підставках.

В колгоспі «Великий Жовтень» на грошову оплату ми перейшли в 1961 році, одні із перших в районі . Держава почала віддавати борги селу. Почала запроваджуватися широко спеціалізація по виробництву продукції рільництва і тваринництва. Будувалися потужні механізовані тваринницькі комплекси. Запроваджувалася передова прогресивна технологія вирощування сільськогосподарських культур. Поступала нова потужна техніка. Село ставало на шлях міцного, високоефективного виробництва сільськогосподарської продукції.
Назвали застоєм той період. Так, були такі, що стояли, вичікували і дивилися, що робити, щоб не було пізно, бо тоді не спинять, не розвалять. Спинили. Знайшли спосіб, знайшли умільців. Знайшли великі кошти. Розвалили державу.
Колгоспи розпаювали, ( вірніше, розвалили) роздали. От тепер маємо те що маємо, як сказав один з руйнівників великої держави, неповторний і всім відомий.
Всерівно, і всі це розуміють, майбутнє, перспектива за колективними господарствами. Якими за розмірами, на яких умовах,яка форма управління і умови оплати праці, це вже справа інша. Не хотілося про це говорити, невтримався. А чи можна втриматись, коли бачиш в яких умовах існує село, його мешканці, особливо ті, що працювали і будували, будували для прийдешніх поколінь. З цього приводу написав. 

Батьки для нас все будували,

Чому ж ми робим навпаки?
Завжди примножували діти
Те, що залишили батьки.

А ви зблудилися з дороги
Пішли за ким то напростець.
Забули, що така дорога
Поганий матиме кінець. 

Я інколи, під настрій, а що робити зимою пенсіонеру,котрий прожив основне життя на селі і мешкає у міській невеликій квартирі на сьомому поверсі, багатоповерхового будинку, пишу.
Читати далі