О.В.Климов "На берегах шести річок" Ч2. Розділ Підставки
У селі даже були розмови, що він мій земляк, що якийсь родич, інакше б їх не взяли в колгосп на роботу. Я був би за те, щоб таких працьовитих умільців мати родичами. Але, мягко кажучи, то були всього навсього сільські розмови.
Неділя для них була вихідним обов’язково, при любих обставинах. На трійцю всі їхали на тиждень на Закарпаття. Ще на дві неділі їздили на заготівлю сіна. Головним мірилом розрахунку була кукурудза, яку збирали вручну і готували для відправки бригади, також з їхнього села, які приїздили на збирання кукурудзи. Багато тоді кукурудзи збирали вручну, комбайни були недосконалі. Зароблене машинами відправляли на Закарпаття.
Окремі роки, коли кукурудзи заробляли багато, відправляли вагонами з Гадяча. На збирання приїздило до сотні жінок. Платили їм 10 процентів від зданої на склад продукції. Це було дуже вигідно для колгоспу, врожай кукурудзи отримували до ста центнерів з гектара.
Робота найманої бригади гуцулів, як їх називали в селі, вплинула на покращання загального настрою в селі, люди бачили позитивні і великі зрушення в будівництві.
У Підставках, Слобідці і в Мельниках були плотницькі бригади, які за старими традиціями займалися ремонтом тваринницьких та інших приміщень. Там були досвідчені майстри своєї справи, вони будували будинки колгоспникам та здійснювали інші роботи. Постачанням будівельними матеріалами плотницьких бригад займався Микола Васильович Троценко – завідувач господарством колгоспу, завгосп. До посади завідувача працював у колгоспі шофером, автомобіль був завжди справним, чистим, сам акуратний, ходив завжди у чистому одязі. Батько його був комуністом, фронтовик, поважна, шанована в селі людина- Василь Пилипович Троценко. Довго придивлявся до шофера Троценка, часто з ним їздив по справах господарства. Запропонував йому керівну посаду .
Голова і завідувач господарством колгоспу М. Троценко
с. Підставки 1965 рік. Фото Р.О.Климової.
Він довго не погоджувався. Можна сказати, назначили завгоспом без його згоди. Машину передали іншому шоферу. Діватися було нікуди і він приступив до роботи. Працював добре, працював напевне років двадцять. І в об’єднаному колгоспі, і після, коли Підставки знову стали самостійними, аж до розформування колгоспів. Коли я працював у колгоспі, дружили, спільно проводили свята. Його дружина Галина Семенівна працювала продавцем у магазині села Підставки. Часто зустрічалися з Миколою Васильовичем, коли працював у районі, допомогав вирішувати різного роду питання, з якими він звертався.
У Підставках було невелике коло знайомих, в основному недалекі сусіди,
з якими зустрічалися сім’ями, бували в гостях, запрошували до себе . В основному це було вечорами, на свята, державні, релігійні чи сімейні. Зокрема, Євдокія Іванівна Дем’яненко, Петро Нестерович Киричко і його дружина Ганна Тимофіївна, Григорій Кузьома з дружиною, Михайло Микитович Авраменко з дружиною Галиною Олексіївною. Євдокія Іванівна в свій час була членом правління колгоспу. Всі по вуличному її звали Толкова. В нас були добрі відносини. Вона майстерно вишивала рушники. Навчила цьому мою дружину. Тоді без рушників у сільській хаті не обходилося. Зберігається її рушник, котрий подарувала мені на день народження. Михайло Микитович працював у райкомі партії, потім коли був ліквідований Липоводолинський район, працював у колгоспі, секретарем партійної організації, заступником голови. І коли у 1964 році, було відновлено Липоводолинський район, він був у складі оргкомісії по створенню району, був обраний секретарем райвиконкому. Спокійного характеру, розсудливий,розумний чоловік. Його дружина Галина Олексіївна працювала в колгоспі телятницею. Григорій Кузьома працював майстром у дорожному відділі. У нас спільне захоплення було фотографування. Консультувалися один у одного, позичали фотоматеріали. Скільки я був у селі, стільки він майстрував аеросани. Він набридав мені зі своїми розмовами про них. Гвинт до мотора йому зробив Василь Андрійович Шилко. Декілька разів Кузьома проїхав метрів десяток по вулиці своїм витвором, та й на цьому закінчувалися пробні виїзди і він знову конструював. Дружина Люся (Людмила) займалася пошиттям одягу. Дружина з нею спілкувалася, щось шила для себе і дітей.
В тих умовах, при великій занятості, знаходили час і для відпочинку. Один раз був на полюванні з нашими сільськими мисливцями. Спровокував Андрій Миколайович Олещенко. Рушниці у мене не було, вже не пам’ятаю, з чиєю рушницею полював. Але після того, як проходили цілий день,
і пройшли не менше тридцяти кілометрів, по полях занесених снігом і устрелили одного чи двох зайців, я звичайно і не стріляв, більше мене затягти на полювання не змогли, як не просили мисливці. Микола Степанович П’ятко, бригадир сільських мисливців, який до роботи не дуже був охочий, мав групу обмеженої працездатності, обіжався на мене, коли я сказав після охоти, що стільки за день можуть пройти тільки люди з обмеженою працездатністю, здоровий не пройде. А вони ходили кожної неділі. Вечорами з дружиною відвідували різного роду заходи в будинку культури, дивилися кінофільми.
Не часто, у святкові дні виїздили на природу, влітку до річки з дітьми. Буваючи у літніх таборах, де стояли телята, а потім корови, у Діброві, заходив на пасіку до Тимофія Романовича Кузьменка. Пасіка його стояла недалеко на Шилківщині.
На першотравневі свята раз чи то два виїздили до нього, коштували смачний квас. Звичайно, то був привід покуштувати квас. Не обходилося і без того чого не люблять бджоли. Хіба на природі утримаєшся. Для того і виїздили на природу. Проте, квас Тимофія Романовича Кузьменка коштували. Він любив пригостити. Людиною він був працьовитою . Плотник, столяр, вулики і рамки робив сам. Всім допомагав заколоти порося. Тоді ми з дружиною утримували курей, утят, порося. Мали город, родила добра картопля, гарбузи і кормові буряки. Порося допомагав різати Тимофій Романович. Він навчив мене і дружину примудростям, як швидко мити кишки, як засолити сало. Змайстрував нам ящик для зберігання сала. Я його запам’ятав завжди усміхненим, привітним.
Змагався з ним по приготуванню квасу Мефодій Йосипович Кравченко, пасіка якого стояла у Пробужці у Чорногузовому. Він був спокійної вдачі, добрий сільський мужик. Я запитував його, як він умудрився бути головою колгоспу менше шести місяців. Він відповідав , що він мігби бути і довше, так вигнали.
Весна 1965рік. с. Підставки. Зліва на право : О.В. Климов, Галина і Микола Троценки, Микола Павлович Коваль, Галина і Олексій Мельники, Тимофій Романович Кузьменко – пасічник. Фото. Р.О.Климової
Мені таланило з шоферами. Андрія Миколайовича Олещенка, мого першого шофера, я назначив завідувачем гаража. Це була добра, порядна, дисциплінована людина. Він був заядливим мисливцем. Мав золоті руки. І коли за станом здоров’я не зміг працювати завідувачем гаража, працював слюсарем. А завідувачем гаража призначили Василя Прокоповича Олещенка, мого другого шофера. Людину , про яку можна говорити тільки хороше. Після Василя Прокоповича шофером був Олексій Михайлович Мельник, який поєднував в собі всі добрі риси характерів і добропорядності своїх попередників.
Андрій Миколайович Олещенко Олексій Михайлович Мельник
с. Підставки 1962рік. с. Підставки 1966рік.
Фото автора.
Темпи, якість, різносторонність в здійсненні будівництва в колгоспі, вплинули на наші плотницькі бригади. Плотники звернулися до мене з проханням і пропозицією створити в селі свою будівельну бригаду за умов, на яких працюють гуцули. Вони також будуть будувати, що їм доручать. Ми довго вагалися, знали їхні недоліки. Плотники на селі любили випити і добре. Але погодилися, тому що окремі висловлювали незадоволення, мов чужим он як платять, а своїм не хочуть.
Ради правди скажу, що будувати гуцулами для колгоспу було набагато вигідніше, дешевше, а ніж міжколгоспбудом. Читати далі
