О.В.Климов "На берегах шести річок" Ч2. Розділ Підставки
З бригадиром поїхали по бригаді.
Попросив його, щоб нам сьогодні проїхати по всіх вулицях і записати на список всіх, хто проживає в селі. На рисорці ми їхали вдвох. Григорій Павлович називав прізвище , як звати і по батькові хазяїна і хазяйку, а я старанно записував в складену примітивну схему, відповідно по будинках, хто проживає, роблячи помітки. Коли об’їхали село, в мене були повні дані про мешканця кожного пронумерованого будинку. Тепер мені не потрібно було питати, хто там проживає, і як звати сусіда. Відкрий блокнот і читай. Коли ми закінчили перепис, бригадир звичайно не зрозумів для чого це я робив, тому, що не бачив моєї схеми і сказав , що можна було скласти список в конторі. Та складна і велика робота була зроблена. Я пояснив, що хотів побачити село, кожен двір, побачити, як живуть селяни.
Через деякий час приїхав у Мельники. Їхав напряму, полем, лугом, через ліс. Біля одного з будинків побачив господарів. Зупинив коня, заглянув до блокноту, прочитав, як звати господарів і сусідів. Підійшов до їх , привітався, називаючи обох по імені і по батькові.
Господарі були розгублені не тільки від того, що зайшов голова до двору, а й від того, що знає їх. Звідкіля? Нікого, щоб міг підказати не було. Я запитав як справи, повели розмову. Розговорилися. А ваш сусід, назвав я ім’я і по батькові, дома.? Потрібно було бачити здивування господаря. Той, щось розгублено, не в попад відповів, тому, що стала доповнювати хазяйка. А коли я запитав про слідуючого сусіда, називаючи його ім’я, на обличчях моїх співрозмовників був такий подив, що вони переглянулися і почали відповідати, одночасно перебиваючи одне одного. Подякував за розмову, поїхав далі, прямуючи на бригадну ферму, яка була більше, як за кілометр від села. По дорозі до ферми, показав свою обізнаність в той же спосіб, ще в одному дворі. Повертаючись з ферми, заїхав в центр бригади, де була контора, тік, зерносховища, складські приміщення, тракторна бригада, кузня, корівник і конюшня.Підійшли бригадир рільничої бригади Григорій Павлович, тракторної бригади Григорій Оліянович, бригадир теслярів Дмитро Гнатович , як розумієте, всі на прізвище Мельник та інші. В почуте про наслідки моїх відвідин господарств, повірити було неможливо. Інформація розлетілася миттєво . Що хто добавляв про ті розмови напевне й бог не знає. Всі були переконані, і вірили, що голова пам’ятає і знає кожного. І доказувати протилежне, було важко. А насправді було не так. Через деякий час я звичайно знав переважну більшість колгоспників.
Пригадуючи події тих років , коли я працював керівником господарства, а це було при управлінні державою Микити Сергійовича Хрущова, потрібно сказати, що на початку його керівництва державою були позитивні зрушення. А останні роки була страшна нерозбериха. Реорганізації, укрупнення районів, створення територіальних виробничих управлінь сільського господарства на базі двох- трьох районів, створювалися Раднаргоспи, нові міністерства. В області було два обкоми партії і два облвиконкоми. Одні займалися сільським господарством, другі промисловістю. Був послаблений партійний вплив на управління всіма галузями виробництва. Була принижена роль Рад депутатів трудящих. Порушувалася технологія вирощування сільськогосподарських культур. Кукурудза і горох займали основні площі посіву. Догосподарювались до того, що хліб пекли з добавкою гороху і кукурудзи. В кінці 1964 року Хрущова змістили, вірніше, вигнали. Власне, Хрущов поклав початок розвалу порядку. Про це пишу для того, щоб розумів читач, в яких умовах приходилося працювати керівникам господарств. Коли був обраний головою колгоспу, заступника голови не було, його роль виконував агроном. М.П.Коваль був агрономом і секретарем партійної організації.
Нагрузка була велика. Вирішили на правлінні, щоб взяти в господарство агронома. Був запрошений Микола Васильович Опришко з Полтавської області. Коваль знав його по навчанню в сільськогосподарському технікумі. Опришко працював біля двох років і за сімейними обставинами розрахувався.
М. В. Опришко і О.В.Климов.
У селі Підставки було багато людей - майстрів. Був такий Писанка Никифор Павлович. Під час революції, в період встановлення Радянської влади, як розповідали старожили, був комісаром загону в Гадячському повіті. За якої причини спився і опустився до безпробудного п’яниці не відомо. Коли я став головою колгоспу,ми користувалися його послугами. Він ремонтував у себе в дворі дерев ’янні діжки для мешканців села і колгоспу, робив нові. Черга до нього була велика. Вся солена і квашена продукція в ті часи заготовлялася в дерев’яних бочках.
Були й інші майстри, й не мало, але зробити бочку чи діжку, так, як робив Писанка, зробити не могли. Він це знав, з неприхованою гордістю цим пишався. Це був основний і не малий його заробіток. Всі хто любив, або хотів випити на дурняк, а таких в кожному селі і тоді було немало,йшли до Писанки. За роботу брав грішми, горілкою, інколи харчами. Зробив бочку чи діжку, отримав гроші, пригощає, охочих хоч відбавляй. Невеличка хатина була майстернею заповненою заготовками, бочками , діжками, граблями, які мали попит у селян, та іншими виробами. З меблів і обстановки - піч селянська і плита. За стола і стільці слугували бочки. Топив тим, що наструже готуючи клепки.
Був випадок, що поморозив на печі ноги. До нього роками звикли, вважалося , що по іншому й бути не може, ніхто на це не звертав уваги. Він не був колгоспником. Нікому зла, окрім добра, не робив. Влітку, а особливо весною, коли великий попит на дерев’яні граблі , він готував їх десятків два, зв’язував , брав на плечі і ніс у Синівку на базар. За ним йшли охочі придбати,продавав тільки на базарі, такий був у його порядок. Розкладе граблі і оголошує:
- Підходьте, купуйте, в кого руки зі с.....ки виросли. Постоять покупці, посміються і купують. Куди дінешся, коли Писанка правду каже.
Він часто приходив в контору, за виконану роботу отримувати гроші, чи виписати продукти. Завгосп колгоспу на виконання робіт укладав з ним угоду. Писанка брився, одягав стару, затягану, роками ношену військову форму, підперізувався широким ременем. В основному приходив тверезим, а то трохи на підпитку. Я йому прощав, він був безвредний , як кажуть на селі. Інші, напідпитку боялися заходити, після випадку, коли потримав у руках Григорія Портянку, такого ж охочого до випивки мірошника, який працював на водяному млині і молов добру муку. Ніхто в селі не міг відкувати в млині камінь так , як Портянка.
Одного разу, прийшовши в контору колгоспу, Писанка запропонував виготовити для мене діжку і віддасть мені безоплатно, коли я підрахую із скількох клепок вона зроблена. Виготовити дубову діжку на сім, десять відер коштувало не дешево.
Через деякий час, я вже й забув про нашу домовленність, до кабінету заходить Писанка. Як завжди веселий, жестикулюючи руками.
-Я привіз діжку, пішли подивимось. Ми вийшли в двір контори. Там на двоколісному візку стояла дубова, відполірована, немов зроблена з однієї зігнутої клепки діжка. Декілька чоловік, переважно водії, розглядали діжку. Про нашу умову Писанка їм розповів. Всі чекали, чи справиться із завданням голова. Я довго придивлявся, розглядав ту діжку з різних сторін, та скільки клепок, не порахував. Не змогли підрахувати й присутні. Прийшлося заплатити. Підрахував клепки і їх стало видно, коли діжка в погребі набралася розсолом, через деякий час. Слід підкреслити і наголосити. Діжка була зроблена вручну, за допомогою сокири, стамески , рубанка, фуганка та інших не хитрих інструментів. Були умільці – майстри.
Писанка постарів, не зміг працювати і його відправили до Синівського будинку інтернату. Працюючи першим райкому, я часто відвідував будинок інтернат. Писанка був вже старою немічною людиною, йому було за дев’яносто.
Проживав у Підставках на першій бригаді Ралко Андрій Федорович , він вмів робити багато чого. В селі раніше виготовляли дерев’яні ободи для коліс возів. За його ініціативою відновили це виробництво. В колгоспному лісі, в Пробужуі , Димиді було багато берестка. Виробляли не тільки ободи різних розмірів, а й дуги, точили деревяні ступиці. В бригаді було чоловік до десяти. Ободів і дуг виробляли багато, продавали не тільки для свого району, а й приїздили з Чернігівської області. В колгоспі було немало гарб, де вісь, колеса були зроблені тільки з дерева, берестка. Тягали їх в основному воли, бистрої їзди такі гарби не любили. Потрібно було регулярно змазувати ступицю перед кожною поїздкою мастилом. Для цього використовувався солідол і спеціальне мастило для возів з металевою всавкою у дерев’яну ступицею. Але таке мастило швидко витікало і потрібно було возити при гарбі відро з мастилом, мазницю. Щоб час від часу змазувати. Андрій Федорович прийшов у контору і запропонував , що він зварить мастило, яке буде довго триматися і не витікатиме. Для цього йому потрібно солідол, вапно і ще вже не пам’ятаю що. Все йому виділив завгосп Дмитро Іванович Мельник і умілець майстер Ралко на площадці, де виготовляли ободи, розпочав варити мастило. Потрібно сказати, що мастило було дійсно добре, трималося у ступиці довго і не витікало.
Відспівав свою мелодію примхливо- перемінний березень 1962 року. На поля , луки, ліси завітав квітень, розсипав на прогрітих лісових галявинах квіти первоцвіту весняного, стікала вода прозорими струмочками у галявини, а потім вже прямувала в Пробужку, яка весною ставала справжньоповноводною і бігла потоками мутної води до Груні.
Настали ще не зовсім теплі весняні дні. Світило сонце і лагідним промінням прогрівало землю. Витикалась із землі молоденька травичка. На деревах вже давали знати про себе ледь помітні майбутні листочки. Настала справжня весна. Вологу на поверхню грунту ще підтягували нічні заморозки. Польові роботи велися вибірково. Автомобілем не можна було їздити, дорога не підсохла і я поїхав конем у садово- городню бригаду. Вона складалася переважно з жінок вже не молодих. Їх було десь біля півтора десятка, ланки були набагато більші, але чомусь так називали, бригада.
Очолював її Андрій Павлович Близнюк. Він попросив, щоб я приїхав і разом поміркувати де, що і коли сіяти. Жінки працювали біля парників. Андрія Павловича було цікаво слухати. Він читав багато про виробництво овочів у Болгарії, мав довідники по переробці садовогородньої продукції та її зберіганню. У нього було безліч ідей, пропозицій. Здійснити їх звичайно можна було, але потрібно було перепрофілювати господарство і всім колгоспом займатися тільки садово - городньою бригадою. Його мрія була далекою перспективою, яка в області почала здійснюватися десь через двадцять п’ять, а то й більше років. А тоді я йому говорив, щоб мріяв дома з Галиною, а сьогодні пікіруй розсаду помідор, та ще раз побіли яблуні у саду. В тих умовах, в зробленому із дощок невеликому сараї, він виготовляв зі своєю бригадою на примітивному обладнанні, вручну, консерви у великому асортименті, правда, в дуже малій кількості. Огірки, які залишали на насіння і коли повністю воно дозрівало, жовто -коричневі огірки розрізали, насіння вибирали. На огірках зчищали ножами огрубілу товсту шкірку, різали на дрібненькі рівні сантиметрові квадратики, закладали у літрові банки, заливали соком, що стікав з насіння, добавляли свіжу пахучу соняшникову олію,різного роду спеції, які знав і приготовлював тільки Андрій Павлович, і пастерізували. Такого делікатесу, яким пригостив він мене і ще декількох чоловік, більше не коштував. Аромат і смак відчуваю сьогодні. Старався з дружиною декілька разів зробити по такій технології огірки, але таких ароматних не получалося. Пригощав Андрій Павлович у різдвяні морози засоленими у кінці вересня огірками у бідоні, які зберігалися у воді на дні Груні. Коли проводили районні навчання по цивільній обороні, сьогодні й забули, а окремі і не знають що це таке, не в обіду буде сказано, то на базі його господарства показували, які потрібно будувати погріби. Він збудував вхідний погріб, на декілька приміщень, стіни були круглі і до кожного був свій вхід. Будував не на випадок війни, а щоб зберігати садово-городню продукцію за технологією. Яблука, груші в одному, картоплю,буряки в іншому, щоб не було запаху.У травні проривали буряки. Бердицького вже не було , його перевели на Глухів. Першим секретарем райкому був Семен Григорович Алєксейцев,за фахом учитель, сільське господарство знав звичайно поверхово, до того він був другим секретарем і вів питання не пов’язані з сільським господарством. Питання села вели перші. Травень був теплим, було жарко. Алєксейцев з села Московського темнозеленим автомобілем М-72 ( Побєда на шассі газ -69) їхав на Підставки. На полі, недалеко від села Мельників, ланки проривали буряки. Трапилося так, що водовоз запізнювався, запас питної води у жінок вичерпався, хотілося пити. Коли хочеться пити, то настрою доброго звичайно не буде . Алексейцев вирішив підійти до жінок, підійшовши не сказав хто він і повів розмову з однією з полільниць. Жінки побачили, що приїхав якийсь начальник, почали підходити до нього. Зібралося їх з десяток. Підійшла ланкова Настя Коваленко, кремезна сільська жінка, з походження бувших козаків, пряма, відверта, до неполадків не примирима. Могла сказати любому у вічі те, що думала, не перебирала чи начальник, чи рядовий, могла сказати і круте слово. Алексейцев, щоб підключити до розмови прибулу, запитав:
- Сьогодні жарко?
- А ви думаєте не жарко махати сапою без води пів дня – відрубала зло .
- Дівчата, ви у білих платочках, свіже повітря, повіває вітер, хіба це жарко. Спробували б ви у машині по пилі виїздити цілий день, ото жарко – не думаючи про наслідки - сказав Алєксейцев.
Від почутого жінки обурилися, почали висловлювати незадоволення.
Настя підняла сапу, також не думаючи про наслідки, прокричала :
- Геть з поля, а то не дивлячись, що ти якесь начальство, побіжиш без штанів, отоді буде жарко.
Його намагання пояснити жінкам, що він сказав просто, як шутку, викликали ще більше незадоволення, обурення.
Прийшлося тікати до машини.
В кабінет голови колгоспу він зайшов в такому стані, що я подумав, за ним хтось женеться і зараз увірветься у кабінет.
- Що в тебе твориться у колгоспі, - не привітавшись, кричав Алєксейцев.
Де виховна робота серед людей, чому на поле у Мельниках, де жінки проривають буряки не підвезли води? Він погрожував, що так цього не залишить.
Я не розумів, чому він так розпочав розмову зі мною. Відносини у нас були нормальні, він ставив роботу партійної організації колгоспу за приклад.
Походив по кабінету, витер спітнілого лоба, протер окуляри, він носив їх у золотій оправі. Трішки заспокоївся, присів на диван.
- Ти розумієш, що трапилося?
І до подробиць розповів про цей випадок. Поговорили, він випив холодної води зі світлоголубого графіна , що стояв на плетеній з лози етажерці, нижче радіоприймача. Була обідня пора і я запрсив пообідати. Пообідали під навісом, біля дитячих ясел, де кормилися прикомандировані механізатори з РТС.
-Для розрядки, можна розповісти анекдот? – запитав у Алєксейцева.
- Розповідай, тільки без .....
- Без .... не обійтися, буде не цікаво.
Розповів анекдот, як жінка одного голови колгопу пішла на весілля до знайомих, ті віддавали дочку заміж. Взяла подарунки. Гуляли,веселились,як і годиться на весіллі. І коли прийшла вечором додому, чоловік запитує:
- Ну, то як гулялося, веселилося?
- Там повеселишся, одні грубіяни невиховані. Твій хвальоний бригадир, обізвав мене б....дю.
На що чоловік усміхнувшись відповів:
- Більш не ходи туди, де тебе знають.
- Климов, це тонкий натяк? – запитав Семен Григорович.
- Що ви, боронь боже, просто анекдот – відповів йому.
Все пригадано до подробиць, тільки мовою розмовляли я- українською, Алєксейцев – російською.
Читати далі
